Анекдоти

— Що вас цікавить?

— Дитячі вiзки.

— Якщо хочете, щоб iз дитиною частіше гуляв чоловік, тоді візьміть цей, iз попільничкою і відкривачкою для пива

* * *

— Моню, в мене є геніальний план: давайте разом відкриємо ювелірний магазин де-небудь на П’ятій авеню.

— Давайте краще так: ви відкриватимете, а я стоятиму на шухері.

* * *

Директор підприємства запитує головного бухгалтера:

— У нас люди коли зарплату востаннє отримували?

— Два мiсяцi тому.

— А на рахунку гроші є?

— Ні.

— А люди на роботу ходять?

— Ходять.

— Давай тоді за вхід гроші брати.

* * *

Hа іспиті професор запитує недбайливого студента:

— Ви знаєте, що таке іспит?

— Іспит — це бесіда двох розумних людей, — відповідає студент.

— А якщо один iз них дурень? — цікавиться професор.

Студент спокійно каже:

— Тоді другий не отримає стипендії.

* * *

Директор натискає на кнопку і каже своїй секретарці:

— Чай, будь ласка!

Голос iз динаміка:

— Іване Івановичу, ви можете мене хоча б у вихідні залишити в спокої? Відійдіть від домофона!

* * *

— Здрастуй, хлопчику. Твій тато вдома?

— Таки мені треба знати, хто ви такий?

— В якому сенсі?

— Якщо ви з податкової, то тато пішов збирати пляшки, шоб нас прогодувати. Якщо ви Яків Мойсейович, якому тато винен грошi, то тата два дні тому поховали. А якщо ви Марк Юхимович, який винен татові, то він таки вдома.

* * *

Казино. Під ранок заходить шикарна жінка i підходить до рулетки:

— Хочу зіграти, але в мене є одна особливість — мені щастить, коли я граю в оголеному вигляді. Можна?

— Звичайно! — каже круп’є.

Панi оголюється, круп’є запускає кульку.

— Ура, — кричить жiнка, цілує й обіймає круп’є, одягається, обмінює виграні фішки на гроші та йде.

Ошелешений круп’є стоїть біля столу і каже колезі:

— Оце пощастило. До речі, а що випало?

— А на що вона ставила?

* * *

Бабуся зрозуміла, що компот забродив, коли дід підійшов до неї з фразою: «Крихiтко, що ти робиш сьогодні ввечері?»

* * *

У перукарню заходить патлатий хлопець і каже:

— Зробіть мені стрижку, як минулого разу.

Перукар:

— Це не до мене, я тут лише два роки працюю.

 * * *

 Жiнка запитує маленьку дівчинку:

— Які у тебе гарні кучері, напевно, вони в тебе від мами?

— Ні, я думаю, від тата. Тому що в нього на голові не залишилося жодної волосини.

 * * *

 — Кажуть, що ходити босоніж корисно для здоров’я.

— Так, дійсно. Коли я вранці прокидаюся в черевиках, у мене жахливо болить голова.

 * * *

 Начальник звертається до підлеглих:

— Не треба називати мене «бос», «шеф».

— А як вас називати?

— Наприклад, «годувальник».


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.