Анекдоти

— Що вас цікавить?

— Дитячі вiзки.

— Якщо хочете, щоб iз дитиною частіше гуляв чоловік, тоді візьміть цей, iз попільничкою і відкривачкою для пива

* * *

— Моню, в мене є геніальний план: давайте разом відкриємо ювелірний магазин де-небудь на П’ятій авеню.

— Давайте краще так: ви відкриватимете, а я стоятиму на шухері.

* * *

Директор підприємства запитує головного бухгалтера:

— У нас люди коли зарплату востаннє отримували?

— Два мiсяцi тому.

— А на рахунку гроші є?

— Ні.

— А люди на роботу ходять?

— Ходять.

— Давай тоді за вхід гроші брати.

* * *

Hа іспиті професор запитує недбайливого студента:

— Ви знаєте, що таке іспит?

— Іспит — це бесіда двох розумних людей, — відповідає студент.

— А якщо один iз них дурень? — цікавиться професор.

Студент спокійно каже:

— Тоді другий не отримає стипендії.

* * *

Директор натискає на кнопку і каже своїй секретарці:

— Чай, будь ласка!

Голос iз динаміка:

— Іване Івановичу, ви можете мене хоча б у вихідні залишити в спокої? Відійдіть від домофона!

* * *

— Здрастуй, хлопчику. Твій тато вдома?

— Таки мені треба знати, хто ви такий?

— В якому сенсі?

— Якщо ви з податкової, то тато пішов збирати пляшки, шоб нас прогодувати. Якщо ви Яків Мойсейович, якому тато винен грошi, то тата два дні тому поховали. А якщо ви Марк Юхимович, який винен татові, то він таки вдома.

* * *

Казино. Під ранок заходить шикарна жінка i підходить до рулетки:

— Хочу зіграти, але в мене є одна особливість — мені щастить, коли я граю в оголеному вигляді. Можна?

— Звичайно! — каже круп’є.

Панi оголюється, круп’є запускає кульку.

— Ура, — кричить жiнка, цілує й обіймає круп’є, одягається, обмінює виграні фішки на гроші та йде.

Ошелешений круп’є стоїть біля столу і каже колезі:

— Оце пощастило. До речі, а що випало?

— А на що вона ставила?

* * *

Бабуся зрозуміла, що компот забродив, коли дід підійшов до неї з фразою: «Крихiтко, що ти робиш сьогодні ввечері?»

* * *

У перукарню заходить патлатий хлопець і каже:

— Зробіть мені стрижку, як минулого разу.

Перукар:

— Це не до мене, я тут лише два роки працюю.

 * * *

 Жiнка запитує маленьку дівчинку:

— Які у тебе гарні кучері, напевно, вони в тебе від мами?

— Ні, я думаю, від тата. Тому що в нього на голові не залишилося жодної волосини.

 * * *

 — Кажуть, що ходити босоніж корисно для здоров’я.

— Так, дійсно. Коли я вранці прокидаюся в черевиках, у мене жахливо болить голова.

 * * *

 Начальник звертається до підлеглих:

— Не треба називати мене «бос», «шеф».

— А як вас називати?

— Наприклад, «годувальник».


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.