«Не картайте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Картайте, якщо можете, але не робите…»

Батьків увесь час переслідує страх: а раптом із дитиною щось трапиться — вона поранить себе чи покалічиться. На думку психологів, такі думки створюють негативні варіанти розвитку подій, які можуть відбутися в житті. Тож краще думати в позитивному ключі, і нехай реалізовуються саме такі варіанти. Януш Корчак, відомий польський педагог і лікар, вважав доброзичливість основною запорукою гармонійних стосунків батьків і дітей. І радив шукати ключ до серця малюка насамперед через повагу до «я» маленької людини. Його «10 заповідей для батьків» сьогодні актуальні, як і півстоліття тому. Ось що радив мудрий добросердний пан Януш:

— не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви, або такою, як ви прагнете. Допоможіть їй стати собою;

— не зганяйте на дитині зла, пробачайте образи, щоб у старості не їсти гіркого хліба. Бо що посієте, те й пожнете;

— любіть свою дитину будь–якою — не талановитою, не щасливою, дорослою. Спілкуючись із нею, радійте, бо дитина — це свято, яке поки що з вами;

— не ставтеся до проблем дитини зневажливо. Для неї вони такі ж важливі, як ваші — для вас;

— не принижуйте її;

— не забувайте, що найважливіші для людини зустрічі — це її зустрічі з дітьми;

— не картайте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Картайте, якщо можете, але не робите;

— дитина — це не тиран, який заволодіває вашим життям. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало вам на зберігання;

— умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій того, чого б не хотіли своїй;

— не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї зробили. Ви дали їй життя, вона дасть життя іншому, той — третьому... Це вічний закон благодаті.

Діти дуже кмітливі й швидко вчаться. Коли їх поважають і говорять з ними, як із дорослими, вони прислухаються. Не переймайтеся, якщо дитина робить помилки. Це неминуче. Всі помиляються, з цього складається досвід. Головне — засвоювати уроки й не робити тієї самої помилки двічі. Тіштеся, якщо дитина живе своїм життям, яким би воно не було (хоча це не означає пускати все на самоплив). Слід ураховувати її думку, не нав’язувати своєї, а радити, пояснюючи наслідки. Дозволяйте їй робити вибір самій. Будьте з нею відвертими, не обманюйте — іноді краще промовчати. Вихована у такий спосіб дитина виросте адаптованою до сучасного життя особистістю.

До слова

Світлана Ройз, дитячий психолог, автор книги «Чарівна паличка для батьків»:

— Ми вміємо сваритися, але миритися і виходити зі сварок і конфліктів нас, на жаль, рідко вчать. І ми носимо в собі вантаж емоцій, розчарувань, злоби, безсилля, не пускаючи себе «в майбутнє». Але пам’ятаймо: дитина не відчуває часу, і для неї кожна мить — Вічність. І наш сум, роздратованість, гнівливість боляче ранять малюка. І він вдивляється в нас, намагається спіймати наш погляд і прочитати там — любить мене моя мама (тато) чи ні. Допоможіть своєму малюку і собі залишатися в контакті. Так ви зробите значний внесок у майбутні дорослі стосунки своєї дитини. Придумайте ваші родинні секретні «ритуали примирення»: скажімо, довірливе рукостискання чи покладання «руки на серце» тощо. Це допоможе закрити «двері у минуле» і відчинити «вхід у майбутнє».


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.