У Чорткові писатимуть писанки… цілий тиждень!

Немало-небагато – цілий Тиждень писанки буде у Чорткові! Упродовж чотирьох днів – з 26 до 29 березня  з 15.00 у залі засідань Чортківської міської ради чекатимуть усіх охочих потримати в руках справжній писачок…

— Із кожним роком (а Тижні писанки у Чорткові відбуваються уже четвертий рік поспіль!) стає усе більше,  — розповідає організаторка заходу, відома чортківська поетеса, фотограф та журналіст Ірина Брунда. — Традиційно на майстер-класи приходить найбільше дітей (вік учасників — від п’яти років), і це дуже добре, адже «посіяна»  змалечку традиція писанкарства зростає разом з ними і, природно, дає добрі плоди. Дуже приємно дивитися на маленькі тендітні пальчики, які старанно вимальовують візерунки, бачити, як вони намагаються вкласти у свої писанки частинку свого серця, частинку своєї душі…

Писанкові майстер-класи ми починали за участі місцевих художників —  Ірини Вербіцької, нині, на жаль, покійної поетеси, культурної та громадської діячки, відомої писанкарки Галини Дем'янівни Грицьків. Цього року до участі теж запрошені художники-писанкарі. Особисто я пишу писанки вже 8 років  і отримую неабияке задоволення від процесу, коли ділюся досвідом.

Сам процес творення писанки намагаємося відтворити максимально автентично, пишемо воском, традиційними писачками і "цвяшками"-"шпильками", дотримуємося технік різних регіонів. Однак використовуємо стійкі барвники, щоб дощ не змив візерунку. Чому? Бо написані писанки стають частиною Великодньої інсталяції у Чорткові. Спершу це було невеличке «писанкове деревце», вже торік за допомогою шкіл вдалося прикрасити аж  кілька таких дерев загалом із понад тисячею писанок!

 Цьогоріч плануємо об'ємну фотозону з  писанок, яка прикрасить центральну площу Чорткова до Великодніх свят і буде "мандрувати" інтернетом в усі куточки світу на селфі та родинних фото!


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.