У Чорткові писатимуть писанки… цілий тиждень!

Немало-небагато – цілий Тиждень писанки буде у Чорткові! Упродовж чотирьох днів – з 26 до 29 березня  з 15.00 у залі засідань Чортківської міської ради чекатимуть усіх охочих потримати в руках справжній писачок…

— Із кожним роком (а Тижні писанки у Чорткові відбуваються уже четвертий рік поспіль!) стає усе більше,  — розповідає організаторка заходу, відома чортківська поетеса, фотограф та журналіст Ірина Брунда. — Традиційно на майстер-класи приходить найбільше дітей (вік учасників — від п’яти років), і це дуже добре, адже «посіяна»  змалечку традиція писанкарства зростає разом з ними і, природно, дає добрі плоди. Дуже приємно дивитися на маленькі тендітні пальчики, які старанно вимальовують візерунки, бачити, як вони намагаються вкласти у свої писанки частинку свого серця, частинку своєї душі…

Писанкові майстер-класи ми починали за участі місцевих художників —  Ірини Вербіцької, нині, на жаль, покійної поетеси, культурної та громадської діячки, відомої писанкарки Галини Дем'янівни Грицьків. Цього року до участі теж запрошені художники-писанкарі. Особисто я пишу писанки вже 8 років  і отримую неабияке задоволення від процесу, коли ділюся досвідом.

Сам процес творення писанки намагаємося відтворити максимально автентично, пишемо воском, традиційними писачками і "цвяшками"-"шпильками", дотримуємося технік різних регіонів. Однак використовуємо стійкі барвники, щоб дощ не змив візерунку. Чому? Бо написані писанки стають частиною Великодньої інсталяції у Чорткові. Спершу це було невеличке «писанкове деревце», вже торік за допомогою шкіл вдалося прикрасити аж  кілька таких дерев загалом із понад тисячею писанок!

 Цьогоріч плануємо об'ємну фотозону з  писанок, яка прикрасить центральну площу Чорткова до Великодніх свят і буде "мандрувати" інтернетом в усі куточки світу на селфі та родинних фото!


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...