Атовець Іван Білосевич із Кременця вишив портрет мами

 Хотів зробити приємний та оригінальний подарунок для мами і вишив її портрет. Розпочав роботу ще минулої весни на полігоні, а завершив її лише тепер. Трішки не встиг до дня народження мами, та вона безмежно щаслива такому прояву уваги від сина.

А вишиванням зайнявся вперше і одразу за такі серйозні речі.

"Трішки не встиг до її дня народження, бо не завжди є час, коли мав хвилинку, тоді й брав до рук голку з ниткою", - каже Іван Білосевич.

За фахом Іван педагог. Наразі доцент кафедри теорії методики трудового навчання та технологій Кременецької ОГПА ім.Т. Шевченка.

"Ніколи раніше до цього не вишивав. Перша спроба - і все для мами"

На вишиваний портрет підібрав понад 60 кольорів. Сама робота вийшла розміром 29 на 37 сантиметрів.

Надзвичайною її не вважає. Просто вдячний мамі, що вона є. "Я лише хотів хоч трішки компенсувати мамині постійні переживання і любов до мене",- каже Іван.

Зізнається, що щодня відчував підтримку і молитву мами, перебуваючи в АТО.

http://kremenets.city


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.