Атовець Іван Білосевич із Кременця вишив портрет мами

 Хотів зробити приємний та оригінальний подарунок для мами і вишив її портрет. Розпочав роботу ще минулої весни на полігоні, а завершив її лише тепер. Трішки не встиг до дня народження мами, та вона безмежно щаслива такому прояву уваги від сина.

А вишиванням зайнявся вперше і одразу за такі серйозні речі.

"Трішки не встиг до її дня народження, бо не завжди є час, коли мав хвилинку, тоді й брав до рук голку з ниткою", - каже Іван Білосевич.

За фахом Іван педагог. Наразі доцент кафедри теорії методики трудового навчання та технологій Кременецької ОГПА ім.Т. Шевченка.

"Ніколи раніше до цього не вишивав. Перша спроба - і все для мами"

На вишиваний портрет підібрав понад 60 кольорів. Сама робота вийшла розміром 29 на 37 сантиметрів.

Надзвичайною її не вважає. Просто вдячний мамі, що вона є. "Я лише хотів хоч трішки компенсувати мамині постійні переживання і любов до мене",- каже Іван.

Зізнається, що щодня відчував підтримку і молитву мами, перебуваючи в АТО.

http://kremenets.city


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.