Молодий-зелений і… успішний!

У 17 років черкащанин Олег Загородній створив власну агрофірму

Йому лише 19. Проте уже кілька років він керує бізнесом. Закінчивши школу, Олег Загородній (на фото) із села Пугачівки Жашківського району Черкаської області створив власну справу. Його фермерське господарство – одне з найпрогресивніших у регіоні.

Олег Загородній – студент-третьокурсник агробіологічного факультету Національного університету біоресурсів та природокористування. Уся його родина з діда-прадіда працювала на землі, проте обробляти поля для заробітку нікому й на думку не спадало. Та й відповідної освіти ніхто не мав. Коли Олег закінчував школу, спливав термін на оренду паїв. Тоді хлопець вирішив: здобуватиме професію агронома й самостійно господарюватиме на наділах своєї сім’ї.

- Батьки були проти такої ініціативи. Я вчився на відмінно, тож вони хотіли, щоб здобував «моднішу» професію. Наполіг на своєму: буду агрономом, – розповідає молодий фермер. – 3 14 років я захоплювався садівництвом, вирощував малину та смородину, саджанці продавав. Врешті-решт вмовив батьків ризикнути і зважитися працювати на себе.   

Зізнається, починати власну справу у 17 років було нелегко: бракувало і знань у вирощуванні польових культур, і грошей для старту...   

- Зимовими вечорами перечитував профільну літературу. Шукав, де взяти кошти на закупівлю насіння. Грошей трохи назбирав, продаючи саджанці. Частину позичив. Тож до початку весняної посівної у коморі лежало найкраще насіння, повний набір добрив та засобів захисту рослин, – ділиться першими успіхами Олег Загородній. – На той час я вже працював, тож частину затрат з обробітку землі покривав із зарплати. Наприклад, заробив грошей, заплатив за оренду комбайна для обмолоту зернових.

У перший рік господарювання чималу площу поля Олег засадив часником. Купив повітряних цибулинок і власноруч сіяв їх ручною сівалкою. Зібравши урожай, частину однозубки часнику залишив собі, решту – продав. Виручені кошти стали хорошою підтримкою для розвитку бізнесу.

- Мене запитують, чи не важко поєднувати навчання, роботу та власну справу. Важко. Зараз я – агроном-дослідник в одній аграрній фірмі. До того ж займаюся науковою діяльністю, працюю над розробкою та впровадженням нових методів та технологій у рослинництві, – додає співрозмовник. – Маю в обробітку 50 гектарів землі, на яких вирощую кукурудзу, соняшник, сою, ячмінь, озиму пшеницю. Цьогоріч хочу посіяти горох та нут. Чималу площу відводжу під озимий часник. Менші ділянки засаджую білокачанною капустою різних груп стиглості, солодким перцем. Досі розводжу червону та чорну смородину, малину.

У своєму господарстві хлопець застосовує експериментальні технології вирощування культур. Озиму пшеницю, приміром, фермер сіє на самому початку оптимальних термінів із невеликими нормами висіву. Завдяки цьому, каже, вдається отримати продуктивне кущення з осені, рослина набирає більше необхідних цукрів для перезимівлі. Втім, застерігає Олег, існує ймовірність того, що рослина переросте – тоді слід вносити регулятори росту. Також хлопець експериментує із ярими культурами, висіваючи їх на зиму. Проте, наголошує, це досить ризикований метод, який потребує тривалого вивчення.

- А от озимий часник сіємо в оптимально ранні терміни та без особливих експериментів. Єдине, що коли немає системи штучного зрошення, а погода посушлива, його треба садити глибше, аби овочу вистачало вологи. Щодо кукурудзи, соняшнику чи сої, тут слід дотримуватися рекомендацій виробників насіння, – ділиться секретами Олег Загородній. – Також на своїх полях застосовую елементи систем точного землеробства – маю детальне картографування полів, аналізи ґрунтів, проводжу діагностику азотного живлення. Завдяки цьому можна максимально підвищити ефективність виробництва.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
01.04.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.