ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Пригадуєте стару загадку: чим Україна відрізняється від Японії? - У Японії нічого нема, але все є, а в України все є, але нічого нема... Так от, це… дуже стара загадка! І її адепти схожі на героя анекдоту, який благав Бога про виграш у лотереї, молився і чекав, і висував претензії,  але при цьому вперто не купував лотерейного квитка… 

У нашій країні є все, що потрібно, аби бути щасливим чи нещасним. Просто треба навчитися відрізняти одне від іншого. Роками ми слухали про те, що, мовляв, у нас замало сонячних снів для того, аби розвивати сонячну енергію. Нині сонячні панелі можна побачити навіть у сільській глибинці. Нам казали, що будувати вітряки нерентабельно, - хай би сказали цю нісенітницю тим, хто відкрив та запустив в дію найпотужнішу в західному регіоні Українських Карпат вітроелектростанцію «Старий Самбір 1».  

Коли я вирішив відроджувати садівництво на Монастирищині, коли взявся за виноробство, я не раз і не два стикався зі скепсисом оточуючих, котрі не хотіли вірити, що нам усе вдасться. Уже й не порахую, скільки разів я був змушений переповідати історію про виноградники біля Ніагарського водоспаду, які ростуть навіть у найхолоднішій місцині Канади, де взимку замерзає сам водоспад…  Я хотів показати вам, скільки всього ми з вами можемо. І приємно, коли робиш «завдяки» а не всупереч… Нещодавно український парламент  підтримав законопроект, який передбачає спрощену процедуру ліцензування підприємств із невеликими обсягами вин місцевості, напоїв з виноматеріалів власного виробництва. Це –  без сумніву, історичне рішення для українських виноробів, котрі останні десятиліття були змушені ховатися «в тіні». Нині стараннями багатьох ентузіастів ці бар’єри було зламано. В Україні побільшає малих винарень. Сподіваюся, уже незабаром ви зможете побачити продукцію ТМ «Швейків» на прилавках магазинів. Українському вину бути!

“Краще спробувати запалити свічку, ніж проклинати темряву”.


Повернутися
26.03.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.