ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Пригадуєте стару загадку: чим Україна відрізняється від Японії? - У Японії нічого нема, але все є, а в України все є, але нічого нема... Так от, це… дуже стара загадка! І її адепти схожі на героя анекдоту, який благав Бога про виграш у лотереї, молився і чекав, і висував претензії,  але при цьому вперто не купував лотерейного квитка… 

У нашій країні є все, що потрібно, аби бути щасливим чи нещасним. Просто треба навчитися відрізняти одне від іншого. Роками ми слухали про те, що, мовляв, у нас замало сонячних снів для того, аби розвивати сонячну енергію. Нині сонячні панелі можна побачити навіть у сільській глибинці. Нам казали, що будувати вітряки нерентабельно, - хай би сказали цю нісенітницю тим, хто відкрив та запустив в дію найпотужнішу в західному регіоні Українських Карпат вітроелектростанцію «Старий Самбір 1».  

Коли я вирішив відроджувати садівництво на Монастирищині, коли взявся за виноробство, я не раз і не два стикався зі скепсисом оточуючих, котрі не хотіли вірити, що нам усе вдасться. Уже й не порахую, скільки разів я був змушений переповідати історію про виноградники біля Ніагарського водоспаду, які ростуть навіть у найхолоднішій місцині Канади, де взимку замерзає сам водоспад…  Я хотів показати вам, скільки всього ми з вами можемо. І приємно, коли робиш «завдяки» а не всупереч… Нещодавно український парламент  підтримав законопроект, який передбачає спрощену процедуру ліцензування підприємств із невеликими обсягами вин місцевості, напоїв з виноматеріалів власного виробництва. Це –  без сумніву, історичне рішення для українських виноробів, котрі останні десятиліття були змушені ховатися «в тіні». Нині стараннями багатьох ентузіастів ці бар’єри було зламано. В Україні побільшає малих винарень. Сподіваюся, уже незабаром ви зможете побачити продукцію ТМ «Швейків» на прилавках магазинів. Українському вину бути!

“Краще спробувати запалити свічку, ніж проклинати темряву”.


Повернутися
26.03.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.