Студентство Тернопілля

На початок 2017/18 навчального року в області працювали 18 самостійних вищих навчальних закладів, з яких 10 (55,6%) розташовані в м. Тернополі.

У 2017р. до всіх ВНЗ на початковий цикл навчання було прийнято 9,7 тис. осіб. У цілому кількість студентів на початок 2017/18 навчального року склала 41,0 тис. осіб, з яких 33,5 тис. (81,8% від загальної кількості) – студенти університетів, академій, інститутів, 7,5 тис. (18,2%) – коледжів та училищ. Крім того, у ВНЗ навчається 1731 студент – іноземний громадянин.

Серед студентів вищих навчальних закладів 471 інвалід, 146 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (віком до 18 років).

На початок 2017/18 навчального року стипендії отримували 8,6 тис. студентів (20,9% від загальної кількості), з них 1,1 тис. – соціальні стипендії.

У 2017р. було випущено з ВНЗ 2,4 тис. магістрів, 2,6 тис. спеціалістів, 2,9 тис. бакалаврів і 3,0 тис. молодших спеціалістів.

Із загальної кількості випускників 8,3% (0,9 тис. осіб) отримали направлення на роботу. Крім того, 1,0 тис. випускників одночасно з освітньо-кваліфікаційним рівнем здобули робітничу професію.

 

 

 

Головне управління статистики

у Тернопільській області


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...