Студентство Тернопілля

На початок 2017/18 навчального року в області працювали 18 самостійних вищих навчальних закладів, з яких 10 (55,6%) розташовані в м. Тернополі.

У 2017р. до всіх ВНЗ на початковий цикл навчання було прийнято 9,7 тис. осіб. У цілому кількість студентів на початок 2017/18 навчального року склала 41,0 тис. осіб, з яких 33,5 тис. (81,8% від загальної кількості) – студенти університетів, академій, інститутів, 7,5 тис. (18,2%) – коледжів та училищ. Крім того, у ВНЗ навчається 1731 студент – іноземний громадянин.

Серед студентів вищих навчальних закладів 471 інвалід, 146 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (віком до 18 років).

На початок 2017/18 навчального року стипендії отримували 8,6 тис. студентів (20,9% від загальної кількості), з них 1,1 тис. – соціальні стипендії.

У 2017р. було випущено з ВНЗ 2,4 тис. магістрів, 2,6 тис. спеціалістів, 2,9 тис. бакалаврів і 3,0 тис. молодших спеціалістів.

Із загальної кількості випускників 8,3% (0,9 тис. осіб) отримали направлення на роботу. Крім того, 1,0 тис. випускників одночасно з освітньо-кваліфікаційним рівнем здобули робітничу професію.

 

 

 

Головне управління статистики

у Тернопільській області


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.