Анекдоти

Зустрілися дві самотнi жiнки. Перша:

— Іду я вчора вночі темною вулицею, раптом бачу попереду чоловічий силует! Я й побігла. Друга:

— Догнала?

 * * *

 По радіо повідомили, що з в’язниці втік небезпечний злочинець. Наступного дня повідомили, що злочинець добровільно повернувся до в’язниці. Набігли журналісти, запитують:

— Чого ви повернулися назад?

— Під ранок прийшов додому, а мені дружина каже: «Ти де вештався? По радіо ще о шостій вечора сказали, що ти втік!».

 * * *

 Сидить ворона на дереві, сир у дзьобі, повз лисиця йде. Ворона думає: «Зараз підійде, почне пiдлещуватися». А лисиця озирнулася, вибрала велике поліно i вдарила ним ворону. Ворона впала, сир випустила, лисиця його вхопила i втекла. Ворона: «Нічого собі байку скоротили».

 * * *

На запитання «Чи згоден ти взяти в дружину цю жiнку?» потрібно відповідати: «згоден», а не «була не була».

 * * *

Одного аксакала запитали:

— Як ви гадаєте, чи є сенс у тому, щоб переводити годинники на лiтнiй чи зимовий час?

— Якщо зверху вiдрiзати шматок ковдри i пришити його знизу, ковдра вiд цього не стане довшою.

 * * *

 Інтелігентна родина. Дружина грає на скрипці.

Чоловік:

— Ну добре, добре, припини! Куплю я тобі нову сукню.

 * * *

 Чоловiк уранці встає з похмілля. Голова болить. Іде до дзеркала і бачить, що там двоє відображаються.

— Що за чортiвня?

Один iз тих двох відповідає:

— Це біла гарячка.

— Слава Богу! А я вже думав — клонування.

 * * *

 — Фімо, я вирішила отримувати задоволення від сексу.

— Як це?

— Дуже просто: я вирішила брати з тебе гроші.

 * * *

— Я обприскала всю картоплю дустом, а через годину пішов дощ. Як думаєте, здохнуть жуки чи ні?
— Здохнуть жуки чи нi — точно не знаю, але того здоров’я, що мали, вже не матимуть.

 * * *

Моню, твоя дружина на роботу ходить?
— Ходить.
— Правильно! Я своїй теж на проїзд не даю!


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.