Анекдоти

Зустрілися дві самотнi жiнки. Перша:

— Іду я вчора вночі темною вулицею, раптом бачу попереду чоловічий силует! Я й побігла. Друга:

— Догнала?

 * * *

 По радіо повідомили, що з в’язниці втік небезпечний злочинець. Наступного дня повідомили, що злочинець добровільно повернувся до в’язниці. Набігли журналісти, запитують:

— Чого ви повернулися назад?

— Під ранок прийшов додому, а мені дружина каже: «Ти де вештався? По радіо ще о шостій вечора сказали, що ти втік!».

 * * *

 Сидить ворона на дереві, сир у дзьобі, повз лисиця йде. Ворона думає: «Зараз підійде, почне пiдлещуватися». А лисиця озирнулася, вибрала велике поліно i вдарила ним ворону. Ворона впала, сир випустила, лисиця його вхопила i втекла. Ворона: «Нічого собі байку скоротили».

 * * *

На запитання «Чи згоден ти взяти в дружину цю жiнку?» потрібно відповідати: «згоден», а не «була не була».

 * * *

Одного аксакала запитали:

— Як ви гадаєте, чи є сенс у тому, щоб переводити годинники на лiтнiй чи зимовий час?

— Якщо зверху вiдрiзати шматок ковдри i пришити його знизу, ковдра вiд цього не стане довшою.

 * * *

 Інтелігентна родина. Дружина грає на скрипці.

Чоловік:

— Ну добре, добре, припини! Куплю я тобі нову сукню.

 * * *

 Чоловiк уранці встає з похмілля. Голова болить. Іде до дзеркала і бачить, що там двоє відображаються.

— Що за чортiвня?

Один iз тих двох відповідає:

— Це біла гарячка.

— Слава Богу! А я вже думав — клонування.

 * * *

 — Фімо, я вирішила отримувати задоволення від сексу.

— Як це?

— Дуже просто: я вирішила брати з тебе гроші.

 * * *

— Я обприскала всю картоплю дустом, а через годину пішов дощ. Як думаєте, здохнуть жуки чи ні?
— Здохнуть жуки чи нi — точно не знаю, але того здоров’я, що мали, вже не матимуть.

 * * *

Моню, твоя дружина на роботу ходить?
— Ходить.
— Правильно! Я своїй теж на проїзд не даю!


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...