Анекдоти

Зустрілися дві самотнi жiнки. Перша:

— Іду я вчора вночі темною вулицею, раптом бачу попереду чоловічий силует! Я й побігла. Друга:

— Догнала?

 * * *

 По радіо повідомили, що з в’язниці втік небезпечний злочинець. Наступного дня повідомили, що злочинець добровільно повернувся до в’язниці. Набігли журналісти, запитують:

— Чого ви повернулися назад?

— Під ранок прийшов додому, а мені дружина каже: «Ти де вештався? По радіо ще о шостій вечора сказали, що ти втік!».

 * * *

 Сидить ворона на дереві, сир у дзьобі, повз лисиця йде. Ворона думає: «Зараз підійде, почне пiдлещуватися». А лисиця озирнулася, вибрала велике поліно i вдарила ним ворону. Ворона впала, сир випустила, лисиця його вхопила i втекла. Ворона: «Нічого собі байку скоротили».

 * * *

На запитання «Чи згоден ти взяти в дружину цю жiнку?» потрібно відповідати: «згоден», а не «була не була».

 * * *

Одного аксакала запитали:

— Як ви гадаєте, чи є сенс у тому, щоб переводити годинники на лiтнiй чи зимовий час?

— Якщо зверху вiдрiзати шматок ковдри i пришити його знизу, ковдра вiд цього не стане довшою.

 * * *

 Інтелігентна родина. Дружина грає на скрипці.

Чоловік:

— Ну добре, добре, припини! Куплю я тобі нову сукню.

 * * *

 Чоловiк уранці встає з похмілля. Голова болить. Іде до дзеркала і бачить, що там двоє відображаються.

— Що за чортiвня?

Один iз тих двох відповідає:

— Це біла гарячка.

— Слава Богу! А я вже думав — клонування.

 * * *

 — Фімо, я вирішила отримувати задоволення від сексу.

— Як це?

— Дуже просто: я вирішила брати з тебе гроші.

 * * *

— Я обприскала всю картоплю дустом, а через годину пішов дощ. Як думаєте, здохнуть жуки чи ні?
— Здохнуть жуки чи нi — точно не знаю, але того здоров’я, що мали, вже не матимуть.

 * * *

Моню, твоя дружина на роботу ходить?
— Ходить.
— Правильно! Я своїй теж на проїзд не даю!


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.