Риба рослині… друг! В Україні почали вирощувати овочі та рибу за допомогою аквапоніки

У симбіозі з рибою екологічно чисті овочі вирощують для столичних ресторанів.

Компанія Аquafarm перша в Україні за допомогою технології аквапоніки почала вирощувати екологічно чисті овочі та рибу.

 Ідея промислової культивації екоовочів з’явилася на базі створення й успішної торгівлі самоочищуваними домашніми акваріумами.

 Такій міні-аквафермі притаманні всі якості повномасштабної екосистеми, при тому, що функціонує вона в 11-літрових резервуарах.

 Компактні акваферми почали залюбки купувати завдяки можливості зручно розташувати їх на домашній кухні чи у вітальні, у шкільних чи дитсадівських живих куточках.

 Аквапоніка — технологія культивації рослин без ґрунту. Овочі та зелень, вирощені завдяки цьому методу,  екологічно чисті.

 Технологія, у якій симбіоз є самодостатнім природним процесом, у цьому випадку поєднує взаємовигідне співіснування риби та рослин.

 За інформацією Національного промислового порталу, проект iз промислового вирощування овочів та зелені без використання пестицидів, гербіцидів, шкідливих хімічних добрив та домішок уже запущено.

 Декілька років компанія вивчала світовий досвід, перш ніж почати впроваджувати в таких масштабах схему замкненого водопостачання, завдяки якій рослини й рибу вирощують у симбіозі, допомогаючи одне одному.

 Вміст нітратів в овочах та зелені, вирощених за допомогою аквапоніки, нижчий у 5–10 разів порівняно з традиційним вирощуванням.

 Зараз компанія Aquafarm уже вирощує таким чином і кларієвого сома та тилапію, співпарацюючи з найкращими ресторанами Києва.

 Вирощування риби відбувається в рециркуляційних системах, що виключає вплив негативних зовнішніх факторів. Антибіотики, стимулятори росту й гормони не використовують.

 Система, де вирощують рибу, — замкнена, тому м’ясо риби не містить і патогенних бактерій та паразитів, які могли б становити небезпеку для людини.

http://umoloda.kiev.ua


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...