«Нагодуй дитину!» або «Корисне» vs «шкідливе»
Кажуть психологи, що їжа – найперша метафора любові, і найперші стосунки, які вибудовує новонароджена людина. Коли чуємо «із молоком матері», то це означає, що від самого початку. Так можна ввібрати традиції, схильності, переконання, а ще – всотати звички. І от найперша звичка – харчова – супроводжуватиме людину все життя. І від неї невимірно багато залежить те, яким це життя буде.
Апетит – не стала дефініція, він міняється від пори доби, від стану організму, від настрою, від температури за вікном, від розташування планет, зрештою! Але в усі часи навколо харчування дітей було стільки міфів, що кожне наступне покоління виростало ще тісніше ними обвите і більше обтяжене.
«Нагодуй дитину!» Нам кажуть, що це – найперший батьківський обов’язок. Але ні, це радше лозунг, за яким стоїть щось значно більше, ніж фізіологія. У всьому тваринному світі матері (батьки) забезпечують їжею своїх дитинчат. Спочатку – мамине молочко, потім прикорм, потім наука добувати їжу самотужки. У людей – як у звірів, але з двома дуже суттєвими нюансами, які суперечать один одному. По-перше, ми живемо в епоху харчового достатку. По-друге, практично у всіх в роду жива пам’ять про голодні часи.
Моя бабця Женя досі пам’ятає смак юшки з лободи і гнилої картоплі та протяжне перелякане «м-у-у-у» їхньої корови, – єдиної годувальниці, – яку чужинці в шинелях вивели в ніч. Тоді їжі не було, тому її не їли, не зберігати, не викидали… Моя мама , її дочка, не знала голоду, але теж ніколи не викидає їжі, складає окрайці хліба, обрізає плісняву з нього. Мама – вже інакша, але вони обоє сприймають їжу не лише, як шлях насичення, для них їжа – прояв любові і турботи. Ростити дитину = годувати дитину. Годувати її смачно = любити її.
Я – продукт нового часу і мислення, але ще гібридний, бо проскакують «не можна викидати хліб» і «треба поїсти». Але це хоча б не «доїдай, бо там твоя сила» і «ти тут не хочеш їсти, а в Африці діти вмирають з голоду!»
Сучасна дитина отримує масу суперечливих сигналів стосовно їжі і харчування.
«Їсти треба з апетитом!»
«Не вередуй і не перебирай!»
«Бути худим – не можна!»
«Товстим бути не можна тим більше!»
«Відмовлятися від їжі не можна!»
«Просити їжу в «позаурочний» час – не можна!»
«Викидати – не можна!»
«Недоїдати – не можна!»
«Спочатку суп!»
«Треба їсти м’ясо!»
«Нормальна їжа – потім цукерка!»
«Солодощі – зло!»
«Солодощі – за слухняність!»
… і наостанок: «Треба їсти з хлібом, але мама хліб не їсть!»
А-а-а-а-а-а!!! Що має думати дитина, яка це чує щодня?!
Дивитися ширше: інтуїтивне харчування
Усі на світі діти знають, скільки їжі їм необхідно: пишні і худесенькі, любителі поїсти і малоїжки. Навіть діти з відмінним апетитом в якийсь момент наїдаються і більше не хочуть. Насправді найдужче дитина вимагає довіри: вона з’їсть рівно стільки, скільки потрібно конкретно їй. Спроби змусити дитину їсти більше або менше обертаються проти самих же батьків і дітей, і створюють ту саму проблему, якої так прагнеться уникнути. Погоня за тим, щоб зробити харчування корисним і збалансованим часто перетворюється у жагу нагодувати броколі, коли дитина справді хоче просто хліба і яблуко. Або яйце. Якби батьки частіше питали малят, чого їм хочеться, то вдалося б уникнути безлічі непорозумінь. «Я зварила борщ, а ти чому не їси? Ти – невдячне створіння!» Та ні, тут не про невдячність, просто створіння хотіло огірок і хліб із маслом. На жаль, часто батьки забувають або й не знають про те, що корисною може бути лише та їжа, яка смакує, яка з’їдена з аппетитом і без поспіху. І навіть суперфуди можуть завдати шкоди, якщо їх запихати проти волі. Бо здорове харчування – це все таки більше про психологічну складову їжі, про осмисленість, розуміння потреб і бажань, аніж про зелені листочки і насіннячка.
Батькам, які серйозно стривожені харчуванням власних дітей може зарадити лише руйнування власних стереотипів. Тут на допомогу приходить інтуїтивне харчування. Його ідея полягає в тому, щоб зняти зацикленість і заклопотаність їжею. І перший крок – найважчий: дозволити дитині їсти будь-яку їжу. Будь-яку, якої вона ХОЧЕ. Тому що в інтуїтивному харчуванні за основу береться бажання і потреба організму, а не шаблонне «перше, друге і компот». Кожна людина у світі має бажання, має вподобання, але якщо їх притлумлювати з народження – здатність їх «чути» і розпізнавати – стирається. Тоді виростають дорослі, які нічого не хочуть або не знають чого хочуть. Діти повинні хотіти їсти! А не їсти тоді, коли «треба». Є ідея, що обов’язково потрібно їсти суп. Насправді, це не так. Не всім дітям він подобається, тому змушувати не варто. Якщо дитині не хочеться їсти м’ясо або рибу, не потрібно її примушувати. Вона прекрасно може обійтися без них! Наші діти – дивовижні істоти: вони точно знають, що їм потрібно в плані харчування. Діти часто їдять печиво, щоб підкріпитися, тому що все інше занадто довго чекати. Все дуже просто, але батьки вкладають у ці прості дитячі дії і бажання зовсім інші змісти, і ці змісти геть не вписуються у картину їхніх уявлень про те, що має бути на столі і в шлунку.
Другий момент – зняти поділ їжі на «хорошу» і «погану». Жир, цукор, тепличний помідор, картопля фрі – це не отрута, а їжа, якій можна знайти цілком доступну і достойну альтернативу. Якщо її пропонувати, звісно. А пропонувати варто все: крупи, шматочки овочів, фрукти, рибу, яйця, сир, хліб. Якщо дитина голодна – вона точно вибере собі щось із цього або іншого списку, вона не самогубець і не ходитиме до втрати свідомості без рісочки в роті.
Третє правило – не має бути забороненої їжі. Ну, от такої, що зовсім-зовсім, навіть під страхом смерті не дасте. Бо саме за цим дитина і гинутиме, і саме цього вимагатиме. Найбажаніше – недоступне, ви ж розумієте, правда? А як зробити так, щоб інтерес згас? Так, надати доступ! І ось тут на передній план виходить страх і упередження усіх батьків: солодощі! Якщо вдома солодке під забороною, то дитина буде використовувати будь-які ситуації для того, щоб з’їсти заборонену їжу. Якщо вона знає, що завтра їй не дадуть більше цукерок, то сьогодні вона ними, за першої ж нагоди, об’їсться аж до висипань і болю в животі.
Солодкий експеримент
Психолог Світлана Броннікова, яка багато років досліджує питання дитячого харчування, читає лекції і допомагає батькам налагодити контакт із власними дітьми, радить батькам намагатися не контролювати одноосібно харчування дитини, а дати їх можливість зберегти здатність чути свої внутрішні відчуття, пов’язані з голодом, апетитом і ситістю. Не потрібно брати на себе всю відповідальність за харчування дитини. Це непросто прийняти тривожним мамам і бабусям, але вони мають лише запропонувати їжу, а рішення – їсти чи ні – це вже сфера дитини. Також Світлана Броннікова пропонує доволі екстремальний, на думку багатьох, експеримент, який, проте, дає дуже добрі результати (якщо нерви мами не здадуть☺
Вона каже: «Я люблю фразу: щоб вийти із зони комфорту, потрібно її створити. Солодощі для дитини – це така зона комфорту. Відведіть вдома дитині поличку. У шафі, холодильнику, наклейте на неї табличку з ім’ям власника. Потім ідіть в магазин, де дитина може вибрати будь-яку їжу для своєї полиці. Купуємо її в кількості, яка перевищує те, що можна з’їсти за раз. Дитина може брати цю їжу з полиці кожного разу, як захоче. Що далі? Повернулася дитина зі школи – пропонуємо весь спектр їжі, яка є. Омлет, суп, бутерброд. Якщо дитина бере печиво зі своєю полки і йде читати книжку, значить, вона хоче печиво. У період від 3-х тижнів до 3-х місяців дитина їсть багато їжі зі своєї полиці, ваше завдання – поповнювати запас до того, як він закінчиться. Як тільки малюк зрозуміє, що улюблена їжа у вільному доступі і достатній кількості, він втратить інтерес до неї. Але якщо ви стискаєтеся щоразу, коли дитина бере цукерку, діти відчувають це і починають тестувати вас. Вони прекрасно вловлюють напруження, яке існує в «любовному трикутнику» між нами, ними і їжею. Вони починають реагувати протестно і не закінчать їсти, поки ви не розслабитеся. Ця система працює для здорових дітей, без порушень метаболізму. Єдиний недолік – мамі потрібно багато валер’янки, щоб ризикнути. Як тільки ми зрівнюємо їжу в правах: суп, солодощі, бутерброд – то для дітей все стає смачним».
Із власного досвіду скажу, що цей експеримент ми вже пройшли. Ні одна дитина не постраждала, здохли лише пару сотень нервових клітин мами☺ Але ми ж то вже знаємо, що вони відновлюються, тому… Жуємо печивко, вчимося довіряти дітям, для закріплення програми можна часом випити червоного сухого. Це, без сумніву, корисно. І для фізичного здоров’я, і для психологічного комфорту.
← Повернутися
