У Тернополі - “екологічний піст”

З початку березня у Тернополі почався двомісячник благоустрою, який вже другий рік поспіль проходить у новому форматі. Основна функція даної акції – це очищення міської території від забруднення, яке накопичилося впродовж зимового періоду.

Як повідомили в управлінні ЖКГ, жителям Тернополя рекомендується поєднати традиційне весняне прибирання із своєрідним явищем, яке умовно можна назвати “екологічним постом”.

Суть “екологічного посту” у тому, що людина повинна стриматись від шкідливих екологічних звичок. Наприклад обмежити використання електротехніки, запровадити сортування відходів, відмовитись від купівлі первоцвітів та їх знищення у живій природі, відмовитись від шкідливої практики використання пластмасових квітів та вінків на кладовищах.

Ініціативу підтримує українська церква, оскільки тема екологічної відповідальності є однією з основних у сучасному урбанізованому суспільстві.

– Враховуючи, що цьогорічний двомісячник збігається із Великим релігійним дійством (постом), у Тернополі втілюється ініціатива міського голови під гаслом «екологічний піст». Згідно із Святим Письмом, піст – це час стриманості, час, коли людина своєю волею усвідомлено каже «ні» ряду своїх потреб, відмовляючи собі в тій чи іншій їжі, послугах та надмірних бажаннях, – каже начальник управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології ТМР Олег Соколовський, –   Зміст ідеї «екологічний піст» полягає у тому, що очищення власної оселі (в т.ч. і міста) повинно проходити одночасно із духовним очищенням.

Хоча погодні умови не є сприятливими для виконання ряду робіт у рамках двомісячника благоустрою, однак працівники обслуговуючих підприємств роблять все можливе за даних погодних умов. Зокрема, прибирають горища та підвали, ліквідовують написи «графіті» на фасадах житлових будинків, ремонт та заміну дверей у підїздах, очищення підвалів тощо.

http://ternopillive.com.ua


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...