Кований корабель, сталеві вітрила…

27-річний кременчанин Ярослав Єфремов змайстрував кований мангал у вигляді корабля без попередніх ескізів та заготовок. На виготовлення мангалу майстру знадобилося трохи більше місяця.

Виріб вийшов розміром понад два метри довжиною та майже півметри завширшки, вагою понад сто кілограмів.

Сам за фахом він автослюсар, але зізнається, що завжди були до вподоби саме зварювальні роботи.

Ковальською справою Ярослав займається уже близько восьми років. А досвід перейняв у знайомих зварювальників. Раніше займався ще й художнім куванням.

"Це дуже копітка робота, але, щоб створити такий мангал-корабель щодня намагався приділяти по декілька годин цій справі", - каже майстер.

Такий виріб мріяв виготовити вже давно. Проте попередньо жодних ескізів не робив.

"Я просто втілив у життя той виріб, який попередньо собі уявив і дуже задоволений", - каже Ярослав.

Ковальство стало улюбленою справою хлопця.

http://kremenets.city


Повернутися
25.03.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.