ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Між свідомістю раба і вільної людини  різниця  величною в сотні світлових років.   Це різниця між   "мені повинні" і "я маю право". Рабська переконаність в тому що хазяїн "повинен" нагодувати, дати місце для сну і інструменти для праці.   Навіть коли раба переводять в статус наглядача,  він зберігає це мислення і передає наступним поколінням. «Влада мусить», «держава повинна…», «   Рабові всі винні!
А вільна людина "має право". І вона користується цим правом, виборює це право, захищає його. Вільній людині ніхто нічого не "повинен". І вона нічого нікому не "винна". Вільна людина чітко розуміє  її свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. 

Немає складнішої роботи, ніж бути вільним. Раб не потребує свободи – він потребує рабів.  Якщо подивитися під таким кутом, стає зрозуміло, що   кругообіг рабів у межах України триває  далеко не перше десятиліття… Але надія є. Як казав Святослав Вакарчук: «Якщо раб має в душі крила рано чи пізно він стане вільним . Якщо вільна людина носить у душі кайдани, то рано чи пізно стане рабом».


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.