Анекдоти

Відвідувач ресторану, дійшовши до кондиції, сидить за столиком. На десерт йому приносять виноград. Він дивиться на виноград і каже:
— Дякую, я не п’ю вино в пігулках.

 * * *

— Люба, що тобі подарувати на 8 Березня?
— Я навіть не знаю.
— Тоді я даю тобі ще один рік на роздуми.

 * * *

Вирішила 1 квітня пожартувати над чоловiком. Купила тест на вагітність, намалювала другу смужку, застосувала за інструкцією. Тепер сиджу, дивлюся на тест iз трьома смужками.

 * * *

— Цилю, а цей суп точно не зіпсувався?

— Їж, не бійся, завтра все одно вихідний!

 * * *

 Дуже товста пацієнтка запитує у професора:

— Які вправи корисні для схуднення?

— Я рекомендую вам повертати голову справа наліво і зліва направо, — відповів він.

— Як часто?

— Щоразу, коли вас пригощають!

 * * *

 Ув’язнений ромірковує: «Яка все-таки дивна річ — закон: мене посадили за те, що я вкрав буханець хліба, і тепер їм доводиться видавати мені по буханцю в день безплатно».

 * * *

На тлi нинiшнього пiдвищення пенсiї скоро пенсiонери отримуватимуть пенсiю у виглядi пiгулок, якi треба розсмоктувати.

 * * *

Чоловiк приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Так це ж козел.

— Бороду бачите? Це різеншнауцер.

— А роги?

— А от в особисте життя моєї собаки попрошу не втручатися.

 * * *

 У басейні тренується жіноча збірна з плавання. На трибуні сидить бабуся років 65 і голосно коментує:

— Техніка не та, швидкості немає.

Тренер запитує, звідки у неї такі пізнання, чи не бажає вона показати, як треба пливти. Бабуся швидко перевдягається, стрибає у воду і легко, на одному диханні, долає водну доріжку туди й назад.

Тренер у шоці:

— Ви що, виступали за нашу збірну? Хто ваш тренер?

— Та який там тренер, синку? Я 30 років пропрацювала вуличною повією у Венеції.

 * * *

— Чому ти п’єш горілку через соломинку?
— Лікар порадив триматися подалі від чарки.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.