Анекдоти

Відвідувач ресторану, дійшовши до кондиції, сидить за столиком. На десерт йому приносять виноград. Він дивиться на виноград і каже:
— Дякую, я не п’ю вино в пігулках.

 * * *

— Люба, що тобі подарувати на 8 Березня?
— Я навіть не знаю.
— Тоді я даю тобі ще один рік на роздуми.

 * * *

Вирішила 1 квітня пожартувати над чоловiком. Купила тест на вагітність, намалювала другу смужку, застосувала за інструкцією. Тепер сиджу, дивлюся на тест iз трьома смужками.

 * * *

— Цилю, а цей суп точно не зіпсувався?

— Їж, не бійся, завтра все одно вихідний!

 * * *

 Дуже товста пацієнтка запитує у професора:

— Які вправи корисні для схуднення?

— Я рекомендую вам повертати голову справа наліво і зліва направо, — відповів він.

— Як часто?

— Щоразу, коли вас пригощають!

 * * *

 Ув’язнений ромірковує: «Яка все-таки дивна річ — закон: мене посадили за те, що я вкрав буханець хліба, і тепер їм доводиться видавати мені по буханцю в день безплатно».

 * * *

На тлi нинiшнього пiдвищення пенсiї скоро пенсiонери отримуватимуть пенсiю у виглядi пiгулок, якi треба розсмоктувати.

 * * *

Чоловiк приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Так це ж козел.

— Бороду бачите? Це різеншнауцер.

— А роги?

— А от в особисте життя моєї собаки попрошу не втручатися.

 * * *

 У басейні тренується жіноча збірна з плавання. На трибуні сидить бабуся років 65 і голосно коментує:

— Техніка не та, швидкості немає.

Тренер запитує, звідки у неї такі пізнання, чи не бажає вона показати, як треба пливти. Бабуся швидко перевдягається, стрибає у воду і легко, на одному диханні, долає водну доріжку туди й назад.

Тренер у шоці:

— Ви що, виступали за нашу збірну? Хто ваш тренер?

— Та який там тренер, синку? Я 30 років пропрацювала вуличною повією у Венеції.

 * * *

— Чому ти п’єш горілку через соломинку?
— Лікар порадив триматися подалі від чарки.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.