Анекдоти

Відвідувач ресторану, дійшовши до кондиції, сидить за столиком. На десерт йому приносять виноград. Він дивиться на виноград і каже:
— Дякую, я не п’ю вино в пігулках.

 * * *

— Люба, що тобі подарувати на 8 Березня?
— Я навіть не знаю.
— Тоді я даю тобі ще один рік на роздуми.

 * * *

Вирішила 1 квітня пожартувати над чоловiком. Купила тест на вагітність, намалювала другу смужку, застосувала за інструкцією. Тепер сиджу, дивлюся на тест iз трьома смужками.

 * * *

— Цилю, а цей суп точно не зіпсувався?

— Їж, не бійся, завтра все одно вихідний!

 * * *

 Дуже товста пацієнтка запитує у професора:

— Які вправи корисні для схуднення?

— Я рекомендую вам повертати голову справа наліво і зліва направо, — відповів він.

— Як часто?

— Щоразу, коли вас пригощають!

 * * *

 Ув’язнений ромірковує: «Яка все-таки дивна річ — закон: мене посадили за те, що я вкрав буханець хліба, і тепер їм доводиться видавати мені по буханцю в день безплатно».

 * * *

На тлi нинiшнього пiдвищення пенсiї скоро пенсiонери отримуватимуть пенсiю у виглядi пiгулок, якi треба розсмоктувати.

 * * *

Чоловiк приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Так це ж козел.

— Бороду бачите? Це різеншнауцер.

— А роги?

— А от в особисте життя моєї собаки попрошу не втручатися.

 * * *

 У басейні тренується жіноча збірна з плавання. На трибуні сидить бабуся років 65 і голосно коментує:

— Техніка не та, швидкості немає.

Тренер запитує, звідки у неї такі пізнання, чи не бажає вона показати, як треба пливти. Бабуся швидко перевдягається, стрибає у воду і легко, на одному диханні, долає водну доріжку туди й назад.

Тренер у шоці:

— Ви що, виступали за нашу збірну? Хто ваш тренер?

— Та який там тренер, синку? Я 30 років пропрацювала вуличною повією у Венеції.

 * * *

— Чому ти п’єш горілку через соломинку?
— Лікар порадив триматися подалі від чарки.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…