Анекдоти

Відвідувач ресторану, дійшовши до кондиції, сидить за столиком. На десерт йому приносять виноград. Він дивиться на виноград і каже:
— Дякую, я не п’ю вино в пігулках.

 * * *

— Люба, що тобі подарувати на 8 Березня?
— Я навіть не знаю.
— Тоді я даю тобі ще один рік на роздуми.

 * * *

Вирішила 1 квітня пожартувати над чоловiком. Купила тест на вагітність, намалювала другу смужку, застосувала за інструкцією. Тепер сиджу, дивлюся на тест iз трьома смужками.

 * * *

— Цилю, а цей суп точно не зіпсувався?

— Їж, не бійся, завтра все одно вихідний!

 * * *

 Дуже товста пацієнтка запитує у професора:

— Які вправи корисні для схуднення?

— Я рекомендую вам повертати голову справа наліво і зліва направо, — відповів він.

— Як часто?

— Щоразу, коли вас пригощають!

 * * *

 Ув’язнений ромірковує: «Яка все-таки дивна річ — закон: мене посадили за те, що я вкрав буханець хліба, і тепер їм доводиться видавати мені по буханцю в день безплатно».

 * * *

На тлi нинiшнього пiдвищення пенсiї скоро пенсiонери отримуватимуть пенсiю у виглядi пiгулок, якi треба розсмоктувати.

 * * *

Чоловiк приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Так це ж козел.

— Бороду бачите? Це різеншнауцер.

— А роги?

— А от в особисте життя моєї собаки попрошу не втручатися.

 * * *

 У басейні тренується жіноча збірна з плавання. На трибуні сидить бабуся років 65 і голосно коментує:

— Техніка не та, швидкості немає.

Тренер запитує, звідки у неї такі пізнання, чи не бажає вона показати, як треба пливти. Бабуся швидко перевдягається, стрибає у воду і легко, на одному диханні, долає водну доріжку туди й назад.

Тренер у шоці:

— Ви що, виступали за нашу збірну? Хто ваш тренер?

— Та який там тренер, синку? Я 30 років пропрацювала вуличною повією у Венеції.

 * * *

— Чому ти п’єш горілку через соломинку?
— Лікар порадив триматися подалі від чарки.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...