Селфі – хвороба, від якої немає ліку…

Ваша любов до селфі – норма чи ознака психічного розладу? Усе залежить від кількості фото, які ви робите.

Американська психіатрична асоціація офіційно підтвердила те, про що багато хто й сам здогадувалися: постійне фотографування себе (так звані селфі) є психічним розладом. Розлад називається «селфітіс» (selfitis). Це обсесивно-компульсивне бажання сфотографувати себе і викласти фото в соціальних медіа як спосіб заповнити брак самоповаги і заповнити прогалину в близькості. Розлад це чи ні, залежить від того, скільки фото ви робите.

Шкала, що коливається від 1 до 100 балів, була розроблена завдяки фокус-групам з 200 учасників. Її перевірку провели за допомогою опитування 400 учасників.

Учасників обирали в Індії, тому що у країні є найбільше користувачів Facebook, а також зафіксована найбільша кількість смертей у результаті спроби зробити селфі у небезпечних місцях.

Висновки, опубліковані у International Journal of Mental Health and Addiction, підтвердили, що існує три рівні Selfitis.  При початковому або епізодичному, людина робить мобільний автопортрет не менше трьох разів на день, але не розміщує в соцмережах.

Другий рівень selfies називається гострий. Він настає, коли людина фотографує сам себе не менше трьох разів на день і викладає "селфі" на своїй сторінці в соціальних мережах.

Найважча стадія хвороби третя або хронічна, коли у людини постійно присутнє неконтрольоване бажання робити свої автопортрети цілодобово і постити потім в Інтернеті не менше шести разів на день.

    За словами психіатрів, поки ліки від  «селфітіс» немає.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.