Селфі – хвороба, від якої немає ліку…

Ваша любов до селфі – норма чи ознака психічного розладу? Усе залежить від кількості фото, які ви робите.

Американська психіатрична асоціація офіційно підтвердила те, про що багато хто й сам здогадувалися: постійне фотографування себе (так звані селфі) є психічним розладом. Розлад називається «селфітіс» (selfitis). Це обсесивно-компульсивне бажання сфотографувати себе і викласти фото в соціальних медіа як спосіб заповнити брак самоповаги і заповнити прогалину в близькості. Розлад це чи ні, залежить від того, скільки фото ви робите.

Шкала, що коливається від 1 до 100 балів, була розроблена завдяки фокус-групам з 200 учасників. Її перевірку провели за допомогою опитування 400 учасників.

Учасників обирали в Індії, тому що у країні є найбільше користувачів Facebook, а також зафіксована найбільша кількість смертей у результаті спроби зробити селфі у небезпечних місцях.

Висновки, опубліковані у International Journal of Mental Health and Addiction, підтвердили, що існує три рівні Selfitis.  При початковому або епізодичному, людина робить мобільний автопортрет не менше трьох разів на день, але не розміщує в соцмережах.

Другий рівень selfies називається гострий. Він настає, коли людина фотографує сам себе не менше трьох разів на день і викладає "селфі" на своїй сторінці в соціальних мережах.

Найважча стадія хвороби третя або хронічна, коли у людини постійно присутнє неконтрольоване бажання робити свої автопортрети цілодобово і постити потім в Інтернеті не менше шести разів на день.

    За словами психіатрів, поки ліки від  «селфітіс» немає.


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.