Є гроші, є робота… Нема робітників!

Роботодавці Тернопільщини в заявках про потребу у працівниках все частіше подають у центри зайнятості вакансії із гідною зарплатою. Так, на заробітну плату в 12273 грн запрошують водіїв тролейбуса, 11 тис. грн пропонували електрозварнику на автоматичних та напівавтоматичних машинах, 10 тис. грн платили за роботу фарбувальника приладів і деталей, токаря-розточувальника, верстатника широкого профілю. 9300-8000 грн на місяць пропонували головному юрисконсульту, електрозварнику ручного зварювання, головному інженеру, геодезисту, налагоджувальнику верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням, монтажнику ліфтів. Про це повідомив директор обласного центру зайнятості Василь Олещук.

Від 6 тис. до 7 тис. грн роботодавці готові заплатити кондуктору громадського транспорту, електромонтеру контактної мережі, агроному, дояру, торговельному представнику, електромеханіку з ліфтів, фрезерувальнику, слюсарю, бляхареві, оператору верстатів з ЧПК, вогнетривнику, головному бухгалтеру, інженеру-механіку, модельєру, теплотехніку, покоївці. Чимало було вакансій із заробітком, що перевищував 5 тис. гривень.

«На 1 лютого 2018 року у базі даних служби зайнятості Тернопільщини налічувалося 1,5 тис. вакансій та майже 300 пропозицій роботи, отриманих з інших джерел. Серед них були й малопоширені в області: артист балету, мікробіолог, друкар, садівник, свинар, тваринник, музейний доглядач.
Середній розмір заробітної плати у вакансіях становив 4513 грн. що на 13,3% більше, ніж на відповідну дату 2017 року. Відрадно, що цьогоріч у 63% вакансій розмір заробітної плати – вище мінімальної», – зазначив директор ОЦЗ.

http://svoboda.te.ua


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…