Тернопільський учень – кращий лінгвіст України!

Третя вітчизняна інтернет-олімпіада з лінгвістики відбулася з 27 до 29 січня 2018 року. Змагання складалося з єдиного туру, що передбачав індивідуальну роботу учасників. Розпочати виконання можна було у будь-який момент зазначеного періоду часу; здати відповіді — не пізніше, ніж через 4 години після початку роботи (і щонайпізніше о 24:00 29 січня). Олімпіада відбувалася у двох заліках — окремо для учнів старших класів (11, 10 і 9-й) та для учнів молодших класів, — але текст завдань для двох заліків спільний.

Участь в олімпіаді була відкритою, добровільною та безкоштовною для школярів з України та зарубіжжя. Спеціальних знань для участі й успішного виступу на змаганні мати не потрібно. Текст олімпіади запропоновано українською та російською мовою на вибір учасників.

В олімпіаді взяли участь біля 400 учнів з усієї України, а також двоє іноземців. У молодшій віковій групі серед 165 учасників,  учень 6-г класу Тернопільського навчально-виховного комплексу “Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука” Грицина Ярослав посів перше місце, – повідомляють у навчальному закладі

https://poglyad.te.ua


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...