На Тернопілля прийшло Велике Кіно

Сталося! Його кликали, чекали, до нього готувалися і ось — на Тернопілля прийшло Велике Кіно… «Увага — тиша! Приготувалися, будемо знімати!..» З цими словами, а також із дзвоном розбитої символічної «кінотарілки» у суботу, 24 лютого, у Бережанах стартували зйомки фільму «Червоний. Без лінії Фронту». Для скромного райцентру це вражаюче дійство — з розряду тих, про які ще онукам будуть розповідати.  

На кілька днів центр Бережан поринув в минувшину. Колоритні панове та панянки у  «старосвітському» вбранні, стилізована під ярмарок 30-их років центральна площа Ринок, якою зрідка проїжджають вози, запряжені кіньми, та гуркотять ретро-автівки… Якби не окрики режисерів та клацання хлопавки-нумератора, тут почуваєшся цілком, немов у минулому столітті…

 «Не Бережани, а цілий тобі Голівуд», — не стримують емоцій місцеві мешканці, котрі прийшли долучитися до історії творення кіно на Тернопіллі. Хтось — як актор масовки, ще хтось як глядач чи «підтримуючий персонал», проте осторонь не залишився ніхто! Проте не бережанцями єдиними: участь у першому знімальному дні взяли Голова Держкіно Пилип Ілленко, Голова тернопільської Кінокомісії Леонід Бицюра, режисер фільму Заза Буадзе, автор ідеї та сценарію Андрій Кокотюха, а також продюсери Володимир Філіппов та Андрій Суярко. 

—«Червоний. Без лінії фронту» — це одна зі стрічок, які знімаються за підтримки Державного агентства України з питань кіно, — зазначив Пилип Іллєнко. —  Продовження (хоча насправді передісторія, так званий приквел) успішного фільму «Червоний». Для нас було важливо підтримати саме цю стрічку, яка розповідає про важливий етап української історії, про боротьбу за українську незалежність, —  те, що досі, на жаль, не знаходило належного втілення на українських кіноекранах…

    «Червоний. Без лінії Фронту» — це «дотабірна» історія головного героя стрічки Данила Червоного.  У його ролі — той самий львівський актор Микола Береза, проте такого Данила глядачі ще не бачили, — зазначає режисер фільму Заза Буадзе.  — У першому фільмі ми показали його як  в’язня ГУЛАГу, а тут Данило — студент Кременецького ліцею. Не буду «спойлерити», але саме у Бережанах знімають одну з найголовніших сцен —  його першу «бойову ініціацію»…    У цій стрічці Данило Червоний пройде шлях від студента Кременецького ліцею до командира загону Української Повстанської Армії. На цьому шляху він зустріне кохання, здобуде перемоги, зіткнеться зі зрадою та виправить власні помилки. 

У стрічці буде задіяно багато акторів із  театрів різних міст:  зі Львова та Івано-Франківська, Дніпра, Києва, Харкова, планується чимало акторських дебютів… Зокрема, кінодебют відомого співака – «гайдамаки» Сашка Ярмоли, який теж завітав цими днями до Бережан…

  — Бережанські вулички уже з’являлися у кінокадрі: у 1994 та 95 роках тут знімали епізоди фільмів «Страчені світанки» та «Вишневі ночі» — розповідає заступник міського голови Бережан з гуманітарних питань Олег Захарків. — Проте «Червоний. Без лінії фронту» — наймасштабніший кінопроект для нашого регіону. Для масовки було задіяно понад 150 бережанців (а охочих потрапити у кадр було ледь не вдвічі більше!) віком від 7 до 70 років. Навіть я долучився до кінопроцесу, знявшись у ролі поліцейського… Окрім того, місцеві мешканці активно допомагали знімальній групі з зі збором унікального автентичного реквізиту, «вивуджуючи» з горищ та бабусиних скринь речі, які відповідають тому періоду, а бережанський майстер Ігор Крук виготовив снігові скульптури, що прикрасили Площу Ринок. Для того ж, аби залити імпровізований каток у центрі міста, залучали і комунальні служби, і навіть МНС-івців… Зате місцеві дітлахи були подвійно щасливі: і на ковзанці накаталися, і у кіно знялися!.. Для бережанців зйомки фільму — це не лише захоплююча пригода, а й нагода подивитися на своє місто новими очима. Відновити практично поруйновану кіноінфраструктуру міста ( на всі Бережани нині — жодного діючого кінотеатру!), бережливе ставитися до нашої історичної спадщини…  Скажімо, на Бережанщині  у селі Словятин є музей національно-визвольної боротьби, розташований просто неба, серед експонатів якого — три облаштовані підземні бункери, підстаршинська школа УПА… Я дуже сподіваюся, що коли знімальна група повернеться сюди влітку, зйомки відбудуться і тут. Бо ж «Червоний» — це ширше, ніж художній твір, це наш спільний наратив,  наша історія…


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.