На Тернопілля прийшло Велике Кіно

Сталося! Його кликали, чекали, до нього готувалися і ось — на Тернопілля прийшло Велике Кіно… «Увага — тиша! Приготувалися, будемо знімати!..» З цими словами, а також із дзвоном розбитої символічної «кінотарілки» у суботу, 24 лютого, у Бережанах стартували зйомки фільму «Червоний. Без лінії Фронту». Для скромного райцентру це вражаюче дійство — з розряду тих, про які ще онукам будуть розповідати.  

На кілька днів центр Бережан поринув в минувшину. Колоритні панове та панянки у  «старосвітському» вбранні, стилізована під ярмарок 30-их років центральна площа Ринок, якою зрідка проїжджають вози, запряжені кіньми, та гуркотять ретро-автівки… Якби не окрики режисерів та клацання хлопавки-нумератора, тут почуваєшся цілком, немов у минулому столітті…

 «Не Бережани, а цілий тобі Голівуд», — не стримують емоцій місцеві мешканці, котрі прийшли долучитися до історії творення кіно на Тернопіллі. Хтось — як актор масовки, ще хтось як глядач чи «підтримуючий персонал», проте осторонь не залишився ніхто! Проте не бережанцями єдиними: участь у першому знімальному дні взяли Голова Держкіно Пилип Ілленко, Голова тернопільської Кінокомісії Леонід Бицюра, режисер фільму Заза Буадзе, автор ідеї та сценарію Андрій Кокотюха, а також продюсери Володимир Філіппов та Андрій Суярко. 

—«Червоний. Без лінії фронту» — це одна зі стрічок, які знімаються за підтримки Державного агентства України з питань кіно, — зазначив Пилип Іллєнко. —  Продовження (хоча насправді передісторія, так званий приквел) успішного фільму «Червоний». Для нас було важливо підтримати саме цю стрічку, яка розповідає про важливий етап української історії, про боротьбу за українську незалежність, —  те, що досі, на жаль, не знаходило належного втілення на українських кіноекранах…

    «Червоний. Без лінії Фронту» — це «дотабірна» історія головного героя стрічки Данила Червоного.  У його ролі — той самий львівський актор Микола Береза, проте такого Данила глядачі ще не бачили, — зазначає режисер фільму Заза Буадзе.  — У першому фільмі ми показали його як  в’язня ГУЛАГу, а тут Данило — студент Кременецького ліцею. Не буду «спойлерити», але саме у Бережанах знімають одну з найголовніших сцен —  його першу «бойову ініціацію»…    У цій стрічці Данило Червоний пройде шлях від студента Кременецького ліцею до командира загону Української Повстанської Армії. На цьому шляху він зустріне кохання, здобуде перемоги, зіткнеться зі зрадою та виправить власні помилки. 

У стрічці буде задіяно багато акторів із  театрів різних міст:  зі Львова та Івано-Франківська, Дніпра, Києва, Харкова, планується чимало акторських дебютів… Зокрема, кінодебют відомого співака – «гайдамаки» Сашка Ярмоли, який теж завітав цими днями до Бережан…

  — Бережанські вулички уже з’являлися у кінокадрі: у 1994 та 95 роках тут знімали епізоди фільмів «Страчені світанки» та «Вишневі ночі» — розповідає заступник міського голови Бережан з гуманітарних питань Олег Захарків. — Проте «Червоний. Без лінії фронту» — наймасштабніший кінопроект для нашого регіону. Для масовки було задіяно понад 150 бережанців (а охочих потрапити у кадр було ледь не вдвічі більше!) віком від 7 до 70 років. Навіть я долучився до кінопроцесу, знявшись у ролі поліцейського… Окрім того, місцеві мешканці активно допомагали знімальній групі з зі збором унікального автентичного реквізиту, «вивуджуючи» з горищ та бабусиних скринь речі, які відповідають тому періоду, а бережанський майстер Ігор Крук виготовив снігові скульптури, що прикрасили Площу Ринок. Для того ж, аби залити імпровізований каток у центрі міста, залучали і комунальні служби, і навіть МНС-івців… Зате місцеві дітлахи були подвійно щасливі: і на ковзанці накаталися, і у кіно знялися!.. Для бережанців зйомки фільму — це не лише захоплююча пригода, а й нагода подивитися на своє місто новими очима. Відновити практично поруйновану кіноінфраструктуру міста ( на всі Бережани нині — жодного діючого кінотеатру!), бережливе ставитися до нашої історичної спадщини…  Скажімо, на Бережанщині  у селі Словятин є музей національно-визвольної боротьби, розташований просто неба, серед експонатів якого — три облаштовані підземні бункери, підстаршинська школа УПА… Я дуже сподіваюся, що коли знімальна група повернеться сюди влітку, зйомки відбудуться і тут. Бо ж «Червоний» — це ширше, ніж художній твір, це наш спільний наратив,  наша історія…


Повернутися
08.03.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…