Звернення Андрія Закревського №16
Те, що відбувалося у Росії 9 травня — не свято в честь важкої перемоги, а прелюдія до наступних воєн. Судіть самі. Друга світова. 54 мільйони загиблих. 27 мільйонів у тодішньому СССР, понад 10 — в Україні. Страшні втрати: додому вернувся тільки кожен третій. Невже немає генетичної пам’яті: «Війна — це страшно! Це погано! Ми це пережили і не хочем більше!» А тут головною площею Росії їдуть знаряддя вбивства і диктор захлинається: «Дивіться, які танки! Ооо, а які ракети! А пушки!...» І вся країна стогне в псевдопатріотичному угарі: «Так, ми могутні! Ми можемо всіх завоювати! Дивіться, скількох ми можемо вбити!..» Те, що ворог поліз в Україну — майже закономірно. Звір пробує оточуючий світ на зуб. Ми опинилися занадто близько. Якщо агресор не отримує відсічі негайно ж, його апетити ростуть.
Будь-яка війна - це апріорі поразка для людства. Це означає, що в тонкому нальоті нашої цивілізованості стався розрив і нагору полізло дике і примітивне. Це беззаперечна невдача, помилкове рішення, невірна дорога. Це тимчасове помутніння свідомості окремих людей і цілих народів. І пишатись цим - нерозумно. Перемога у будь-якій війні, а особливо у світових, означає, що у противника солдати вмерли раніше, аніж твої. Просто собі люди, котрі стали заручниками поточної соціально-політичної ситуації. Війна - це величезна купа ресурсів, потрачених на деструкцію і негатив. Цілі заводи і загони конструкторів працюють на те, щоб умертвити когось. Ні перша світова, ані друга - абсолютно нічого не дали її учасникам. Це сороміцька сторінка в історії людської цивілізації.
Список війн тільки 20-го сторіччя вражає — рахунок іде уже на сотні.
← Повернутися