Анекдоти

Зустрілися дві самотнi жiнки. Перша:

— Іду я вчора вночі темною вулицею, раптом бачу попереду чоловічий силует! Я й побігла. Друга:

— Догнала?

 * * *

 По радіо повідомили, що з в’язниці втік небезпечний злочинець. Наступного дня повідомили, що злочинець добровільно повернувся до в’язниці. Набігли журналісти, запитують:

— Чого ви повернулися назад?

— Під ранок прийшов додому, а мені дружина каже: «Ти де вештався? По радіо ще о шостій вечора сказали, що ти втік!».

 * * *

 Сидить ворона на дереві, сир у дзьобі, повз лисиця йде. Ворона думає: «Зараз підійде, почне пiдлещуватися». А лисиця озирнулася, вибрала велике поліно i вдарила ним ворону. Ворона впала, сир випустила, лисиця його вхопила i втекла. Ворона: «Нічого собі байку скоротили».

**

На запитання «Чи згоден ти взяти в дружину цю жiнку?» потрібно відповідати: «згоден», а не «була не була».

**

Одного аксакала запитали:

— Як ви гадаєте, чи є сенс у тому, щоб переводити годинники на лiтнiй чи зимовий час?

— Якщо зверху вiдрiзати шматок ковдри i пришити його знизу, ковдра вiд цього не стане довшою.

 * * *

 Інтелігентна родина. Дружина грає на скрипці.

Чоловік:

— Ну добре, добре, припини! Куплю я тобі нову сукню.

 * * *

 Чоловiк уранці встає з похмілля. Голова болить. Іде до дзеркала і бачить, що там двоє відображаються.

— Що за чортiвня?

Один iз тих двох відповідає:

— Це біла гарячка.

— Слава Богу! А я вже думав — клонування.

 * * *

 — Фімо, я вирішила отримувати задоволення від сексу.

— Як це?

— Дуже просто: я вирішила брати з тебе гроші.

**

— Я обприскала всю картоплю дустом, а через годину пішов дощ. Як думаєте, здохнуть жуки чи ні?
— Здохнуть жуки чи нi — точно не знаю, але того здоров’я, що мали, вже не матимуть.

**

Моню, твоя дружина на роботу ходить?
— Ходить.
— Правильно! Я своїй теж на проїзд не даю!


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…