ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Ви ніколи не задумувалися, навіщо двом українцям… три гетьмана? Історія «українських грабель» циклічна: кожен її наступний період відбувається за одним і тим самим сценарієм. Спочатку українців об'єднує певна справа чи ідея, вони починають разом її втілювати, демонструючи при цьому небачений героїзм й неймовірні подвиги. І, коли, здавалося б, до «світлого майбутнього» залишається кілька кроків, українці неминуче починають чубитись між собою – і враз втрачають усе.

Іван Виговський і Юрій Хмельницький, Петлюра і Болбочан, Бандера та Мельник бились поміж собою з не меншою завзятістю, аніж зі своїми головними ворогами. Проте Євромайдан показав, що коли є реальна загроза, українці мають прекрасну здатність до самоорганізації, коли люди за лічені години збирали потрібні ресурси – одяг, харчі, гроші. Проблема українців тільки в тому, що ми чекаємо аж до того часу, коли вдарить грім і здатні об’єднуватися тільки перед лицем смертельної небезпеки. З іншого боку, це може бути своєрідним тестом на «код синій» для країни: якщо українці ще сваряться, отже, не все так погано у нашому домі…

Я вірю, що ми дочекаємося оновлення прислів’я про «двох українців, трьох гетьманів» на більш згідливе: "Всі козаки - отамани" … Врешті-решт, «три гетьмани» - це ще не найгірше. Добре, що не «один царь»..


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...