ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Ви ніколи не задумувалися, навіщо двом українцям… три гетьмана? Історія «українських грабель» циклічна: кожен її наступний період відбувається за одним і тим самим сценарієм. Спочатку українців об'єднує певна справа чи ідея, вони починають разом її втілювати, демонструючи при цьому небачений героїзм й неймовірні подвиги. І, коли, здавалося б, до «світлого майбутнього» залишається кілька кроків, українці неминуче починають чубитись між собою – і враз втрачають усе.

Іван Виговський і Юрій Хмельницький, Петлюра і Болбочан, Бандера та Мельник бились поміж собою з не меншою завзятістю, аніж зі своїми головними ворогами. Проте Євромайдан показав, що коли є реальна загроза, українці мають прекрасну здатність до самоорганізації, коли люди за лічені години збирали потрібні ресурси – одяг, харчі, гроші. Проблема українців тільки в тому, що ми чекаємо аж до того часу, коли вдарить грім і здатні об’єднуватися тільки перед лицем смертельної небезпеки. З іншого боку, це може бути своєрідним тестом на «код синій» для країни: якщо українці ще сваряться, отже, не все так погано у нашому домі…

Я вірю, що ми дочекаємося оновлення прислів’я про «двох українців, трьох гетьманів» на більш згідливе: "Всі козаки - отамани" … Врешті-решт, «три гетьмани» - це ще не найгірше. Добре, що не «один царь»..


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.