Українських бджіл відправлять до Канади рятувати місцеву популяцію

Наші пасічники зголосилися допомогти канадським бджолярам впоратися з нагальною проблемою, яка постала як перед фермами, що розводять медоносних комах, так і в цілому перед канадською флорою і фауною.

 Для цього карпатські рої повезуть у прямому розумінні рятувати канадських крилатих родичів, які опинилися на межі зникнення. Про це днями заявив посол Канади в Україні Роман Ващук.

 Як повідомив посол, знання та уміння українських пасічників з «Всеукраїнського братства бджолярів України» та власне бджоли з їхніх пасік допоможуть канадським колегам відповісти на виклики, які постали перед канадською популяцією цих корисних комах.

 Партнером українських бджо­лярів стане канадський проект Niagara Beeway, який ставить за мету відновлення та збереження оригиніального довкілля у Канаді.

 «Джордж Скотт з Niagara Beeway та Тетяна Васильківська повідомили про спільні зусилля допомогти популяції бджіл у Канаді своїми знаннями та карпатськими бджо­лами», — звітував Ващук. Численні дослідники повідомляють про скорочення популяції бджіл у Північній Америці загалом, тому ця місія набуває широкого міжнародного значення.

 Тим часом українські бджолярі вже перевершили по експорту меду Індію та Мексику. Справа за малим — випередити пару лідерів, Китай та Аргентину.

 Як відомо, попереднього року Україна продала на світовий ринок майже 57 тисяч тонн меду, подвоївши обсяги експорту всього за рік, збільшивши його у 8,7 раза впродовж останнього десятиліття.

 Знакову роль у переорієнтації експортерів на бджолиний продукт зіграло й підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

 Утім, за словами Дарини Гриценко, експерта аграрних ринків Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), ту невелику квоту на безмитну поставку меду, яку отримала Україна, експортери вибирають уже на другий-третій день року.

 Але активізація продавців одразу ж позитивно позначилася на доходах пасічників, які виробляють мед.

 Як правило, українські експортери не мають власних пасік, закуповуючи солодкий товар у фермерів та дрібних підприємців.

 Адже, за даними Держстату, саме індивідуальні господарства виробляють 98,5 відсотка всього меду в країні.

 І завдяки росту зацікавленості на міжнародному ринку за кілограм цього продукту протягом року в оптовиків почали просити на 10 гривень більше. Це призвело до зниження маржі експортерів.

 Натомість шалений попит на сировину і стрибок цін позитивно вплинули на бізнес пасічників. Тепер в Україні з кожним роком стає дедалі більше промислових ферм, у яких уже не сотні вуликів, а тисячі.

 

Разом з підсиленням авторитету бджолярів вдається позитивно вплинути й на процеси відновлення екології в Україні, залучаючи до цього бізнес. Ідея створення спілки ековиробників виникла на Закарпатті.

 Об’єдналися вони довкола виробництва натуральних екологічно чистих продуктів. І в 2013 році з’явитися громадській спілці за участі виробників із чотирьох областей українських Карпат допомогли швейцарські колеги з Дослідного інституту органічного сільського господарства (FiBL).

 Зараз спілка об’єднує 21 виробника із Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини та Чернівеччини.

 Маємо вже три сотні позицій серед екопродуктів — це і сири, і м’ясні делікатеси, і зернові, і овочі, фрукти, соки, натуральні олії, трави, ягоди та гриби, не кажучи вже про мед.

 Бджолярство ж стало і своєрідним локомотивом для впровадження сучасних біотехнологій для захисту сільськогосподарських культур від хвороб та шкідників без використання шкідливих хімікатів, які часто ставали причиною загибелі бджіл.

 На часі — популяризація використання замість класичних колісних оприскувачів малої сільськогосподарської авіаціі та дронів, що розпилюють над плантаціями корисних комах замість отруйних інсектицидів.

 А це вже й залучення до програми захисту природи інженерів-конструкторів та виробників сучасної авіа- та робототехніки.

http://www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.