Льодяники від кашлю-своїми руками!

У кожній сім’ї є свій рецепт смачних ліків. У родині Шевченків зі Львівщини він також є: це домашні льодяники, які допомагають при деручому кашлі і пом’якшують біль у горлі.

Льодяники із прянощами та імбирем

0,5 лимона, 2–3 см кореня імбиру, 2 ч. ложки меду, по 2 ст. ложки води і цукрової пудри, 4 бутони гвоздики, 0,7 скл. цукру.

Імбир порізати тонкими пластинами. У каструльку з товстим дном налити воду, додати імбир, сік 0,5 лимона, гвоздику, поставити на вогонь. Коли цукор розчиниться, додати мед. Варити на середньому вогні, зрідка помішуючи (суміш буде сильно пінитися). Варити до загуснення і карамельного кольору. Крапля на тарілці має розтікатися, але після охолодження затверднути. Дістати імбир та гвоздику. Чайною ложкою крапати карамель на пергамент, щедро посипати цукровою пудрою. Коли затверднуть, ще присипати пудрою (щоб не злиплися) і перекласти в банку. Якщо карамель залишилася м’якою і липне, можна зробити кульки і загорнути кожну у харчову плівку. Зберігати краще в холодильнику, щоб не розтанули.

Такі льодяники, за словами Лідії Шевченко, залюбки смокчуть діти. Їх можна брати з собою у дорогу чи на роботу. Це смачний та ефективний засіб.

Замість води можна додати настій м’яти та евкаліпту (по 1 ч. ложці листя залити 0,5 скл. окропу, настояти 30 хв). Такі льодяники – чудовий засіб у дорогу від захитування.

 

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.