Льодяники від кашлю-своїми руками!

У кожній сім’ї є свій рецепт смачних ліків. У родині Шевченків зі Львівщини він також є: це домашні льодяники, які допомагають при деручому кашлі і пом’якшують біль у горлі.

Льодяники із прянощами та імбирем

0,5 лимона, 2–3 см кореня імбиру, 2 ч. ложки меду, по 2 ст. ложки води і цукрової пудри, 4 бутони гвоздики, 0,7 скл. цукру.

Імбир порізати тонкими пластинами. У каструльку з товстим дном налити воду, додати імбир, сік 0,5 лимона, гвоздику, поставити на вогонь. Коли цукор розчиниться, додати мед. Варити на середньому вогні, зрідка помішуючи (суміш буде сильно пінитися). Варити до загуснення і карамельного кольору. Крапля на тарілці має розтікатися, але після охолодження затверднути. Дістати імбир та гвоздику. Чайною ложкою крапати карамель на пергамент, щедро посипати цукровою пудрою. Коли затверднуть, ще присипати пудрою (щоб не злиплися) і перекласти в банку. Якщо карамель залишилася м’якою і липне, можна зробити кульки і загорнути кожну у харчову плівку. Зберігати краще в холодильнику, щоб не розтанули.

Такі льодяники, за словами Лідії Шевченко, залюбки смокчуть діти. Їх можна брати з собою у дорогу чи на роботу. Це смачний та ефективний засіб.

Замість води можна додати настій м’яти та евкаліпту (по 1 ч. ложці листя залити 0,5 скл. окропу, настояти 30 хв). Такі льодяники – чудовий засіб у дорогу від захитування.

 

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.