Льодяники від кашлю-своїми руками!

У кожній сім’ї є свій рецепт смачних ліків. У родині Шевченків зі Львівщини він також є: це домашні льодяники, які допомагають при деручому кашлі і пом’якшують біль у горлі.

Льодяники із прянощами та імбирем

0,5 лимона, 2–3 см кореня імбиру, 2 ч. ложки меду, по 2 ст. ложки води і цукрової пудри, 4 бутони гвоздики, 0,7 скл. цукру.

Імбир порізати тонкими пластинами. У каструльку з товстим дном налити воду, додати імбир, сік 0,5 лимона, гвоздику, поставити на вогонь. Коли цукор розчиниться, додати мед. Варити на середньому вогні, зрідка помішуючи (суміш буде сильно пінитися). Варити до загуснення і карамельного кольору. Крапля на тарілці має розтікатися, але після охолодження затверднути. Дістати імбир та гвоздику. Чайною ложкою крапати карамель на пергамент, щедро посипати цукровою пудрою. Коли затверднуть, ще присипати пудрою (щоб не злиплися) і перекласти в банку. Якщо карамель залишилася м’якою і липне, можна зробити кульки і загорнути кожну у харчову плівку. Зберігати краще в холодильнику, щоб не розтанули.

Такі льодяники, за словами Лідії Шевченко, залюбки смокчуть діти. Їх можна брати з собою у дорогу чи на роботу. Це смачний та ефективний засіб.

Замість води можна додати настій м’яти та евкаліпту (по 1 ч. ложці листя залити 0,5 скл. окропу, настояти 30 хв). Такі льодяники – чудовий засіб у дорогу від захитування.

 

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.