Степан Барна: Працюємо над тим, щоб Тернопільщина стала регіоном альтернативної енергетики

Перші спроби для розвитку та популяризації альтернативних джерел енергії, а саме – вітрових електростанцій, роблять на ТзОВ «Зборівська птахофабрика», де влітку 2017-го встановили два вітряки. Їх потужність складає 1 320 кіловат в годину, а це значно більше, ніж споживає підприємство, тому електроенергією, яку продукують вітряки, можуть користуватися й жителі Зборова. У понеділок, 12 лютого, на вітровій електростанції побували голова Тернопільської ОДА Степан Барна, народний депутат України Тарас Юрик та керівництво району. 

«Стратегія чистої енергії має підтримуватися як на державному, так і на місцевому рівнях. І якщо на обласному та місцевому рівнях солідарні в цьому питанні, то є проблема в відповідних інституціях, котрі займаються транзитом електроенергії, – тобто обленерго», – зауважив Степан Барна.

За його словами, цей проект, котрий реалізовується Зборівською птахофабрикою, буде покликаний виробляти щонайменше 2,5 млн. кіловат електроенергії.

«Сподіваюся, що найближчим часом ми налагодимо алгоритм, який дозволить займатися такими проектами без особливих ускладнень. Тим більше, що це не перший проект в Зборові. Зараз подібний проект реалізовується в Лопушанах Зборівського району. Маю надію, що невдовзі ми також вийдемо з ініціативою подібних проектів по всій області і будемо працювати над тим, щоб Тернопільщина стала регіоном альтернативної енергетики. Більше того, будемо заохочувати суб’єктів господарювання йти цим шляхом, адже це шлях до альтернативної енергетики, продукування екологічно-чистої енергії, використання природного ресурсу, а також можливість створення нових робочих місць», – підкреслив голова ОДА.

http://www.oda.te.gov.ua/main/ua/news/detail/151991.htm


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...