Тернопільський студент став одним з найкращих ораторів

У фіналі Національного конкурсу з ораторського мистецтва, який  відбувся в Американському домі у Києві, студент другого курсу географічного факультету, спеціальності «Туризм» Кривий Ігор виборов 2 місце.

Конкурс проводиться щорічно Спілкою англійської мови України. Участь взяли українські студенти віком від 16 до 20 років денної форми навчання. Змагалися вони за головний приз – представляти Україну на Міжнародному конкурсі публічних виступів, який пройде у Лондоні в травні 2018 року.

19 півфіналістів, які взяли участь в конкурсі,  представляли Львівський національний університет ім. І.Франка, Київський національний університет «Києво-Могилянська академія», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім.Ігоря Сікорського», Київський національний економічний університет, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, Тернопільську класичну гімназію, Дніпровську середню школу № 10, Кропивницький педагогічний ліцей та Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка.

http://gazeta.te.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...