Тернопільський студент став одним з найкращих ораторів

У фіналі Національного конкурсу з ораторського мистецтва, який  відбувся в Американському домі у Києві, студент другого курсу географічного факультету, спеціальності «Туризм» Кривий Ігор виборов 2 місце.

Конкурс проводиться щорічно Спілкою англійської мови України. Участь взяли українські студенти віком від 16 до 20 років денної форми навчання. Змагалися вони за головний приз – представляти Україну на Міжнародному конкурсі публічних виступів, який пройде у Лондоні в травні 2018 року.

19 півфіналістів, які взяли участь в конкурсі,  представляли Львівський національний університет ім. І.Франка, Київський національний університет «Києво-Могилянська академія», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім.Ігоря Сікорського», Київський національний економічний університет, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, Тернопільську класичну гімназію, Дніпровську середню школу № 10, Кропивницький педагогічний ліцей та Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка.

http://gazeta.te.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.