На Тернопільщині 22 жінкам присвоїли почесне звання “Мати-героїня”

Почесне звання «Мати-героїня» присвоїли ще 22 матерям з Тернопільської області. Нагороди вручили 4 січня жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, повідомляє сайт ТОДА. Серед них – героїня одного із перших випусків видання «Яблучко», матір дев’яти дітей, жителька  села Високе Монастириського району Надія Іванівна Сердинська.  Щиро вітаємо пані Надію та бажаємо, хай малеча росте і щодня тішить!

   Почесне звання «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, враховуючи вагомий особистий внесок у виховання дітей у сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей.

    Тернопілля славиться сімейними традиціями. В області більше 11 тисяч багатодітних родин в яких виховуються понад 35 тисяч дітей, а це добрий знак, який дає нам своєрідне відродження Тернопільщини.

   У Тернопільській області протягом 2017 року звання «Мати-героїня» присвоїли 43 матерям, з 2007 до 2016 року – 6 528 матерям.


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.