Анекдоти

На заправку зі страшним гуркотом підлітає учбова машина. За кермом жінка:
— Повний бак і мерщій!
— Одну хвилину! Тільки спочатку вимкніть двигун!
— Так я його вже вимкнула. Це інструктор тремтить!

 * * *

— Алло, долари є?

— Є, а що?

— А який курс?

— Три гривні за долар!

— Це який банк?

— Це друкарня!

 * * *

Помирає 104-річний єврей. До нього приходить його 108-річний друг і запитує:

— Ну, як ти почуваєшся, Абраме?

— Погано, Ізя, дуже погано. Напевно, скоро побачу Бога!

— Ну, якщо він там буде питати «Як там Ізя», ти мене не бачив, нічого про мене не знаєш.

* * *

— Ти знаєш, я сьогодні поставив нашому директору ультиматум!

— І що ти йому сказав?

— Або ви підвищите мені зар­плату, або я звільняюся!

— Ну і чим все закінчилося?

— Ми прийняли компромісне рішення. Він не підвищує мені зарплату, а я не звільняюся.

**

Реальна шкода від куріння — це коли виходиш покурити, а сусіди по гуртожитку зжерли твої пельмені.

 * * *

Коли з інтернету можна буде скачати півлітра коньяку, ось тоді й поговоримо про інтернет-залежнiсть.

 * * *

 На сповіді:

— Отче, я грішила, пила i гуляла.

— Знаю.

— Звідки?

— Підписаний на твій інста­грам.

 * * *

 Хлопець приходить до окуліста.

— Лiкарю, перевірте мені зір.

— У вас із зором повний порядок

— Та який там порядок! Я недавно одружився і грошей узагалі не бачу.

 * * *

 — Я так мрію про велосипед! Постійно повторюю чоловікові, як корисно крутити педалі на свіжому повітрі!

— Ну і що, виконав він твоє бажання?

— Частково. Переніс швейну машину на балкон.

 


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.