Про вакцинацію – від Євгена Комаровського

  Пропонуємо вашій увазі відповіді відомого лікаря Комаровського на найцікавіші питання щодо вакцинації.  

Чому в Україні таке низьке охоплення населення вакцинацією?

Тому що вакцинація вбиває сама себе. Вакцинація – саме через свою ефективність – сама проти себе працює.

Ви припинили бояться. Ви не боїтеся ані коклюшу, ані дифтерії, ані кору. Ви цього не бачите, ви про це не знаєте. І більш за все на світі я хочу, що б ви не дізналися про це. Ось це – моя задача.

У Румунії епідемія кору. Ось вдумайтеся: причому нормальної інформації про цю епідемію немає. Я поясню чому. Тому що в Румунії, за їхніми даними, померло 20 дітей, а на кір захворіло 3 тисячі, такого при кору не буває. При кору помирає в 21 столітті один на тисячу. Тобто якщо померло 20, значить, скільки повинно захворіти? 20 тисяч! А вони кажуть, що захворіли 3 тисячі. Тобто ситуація набагато більш драматична, ніж нам говорять, але при цьому в Румунії щеплені 85%, а у нас менше 50%.

Тому коли сюди вдарить кір, і коли будуть стояти маленькі труни у всіх київських дворах, все одразу полюблять вакцинацію. І тоді всі кинуться добувати вакцину. Я не хочу, що б ми такою ціною до цього прийшли, і знову почали любити вакцину. Ось і все.

Як правильно підготувати дитину до вакцинації, щоб знизити ймовірність побічних ефектів?

Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що якщо дитина при тямі, рухається, може ковтати і дихати, то її треба зловити і вколоти. Тобто ось прилетів вертоліт в тайгу або в Африку, сіли, всіх дітей, яких змогли наздогнати, прищепили, і все.

Насправді  це величезна помилка, що щеплення дає хоч якесь додаткове навантаження. Мене бентежить інше. Коли наша дитина хвора, як правило, вірусною інфекцією, то в крові наявний певний рівень інтерферону, який перешкоджає виробленню імунітету. Тобто не щеплення небезпечне для дитини, а наявність хвороб не дозволяє вакцині себе проявити. Тому краще, коли вона буде здорова або, принаймні, вона буде не в гострому періоді інфекційної хвороби.

Пігулки для підготовки до вакцинації немає. Найголовніше, щоб на етапі вакцинації дитину вберегли від шмарклів. Є головні помилки до, і є головні помилки після.

“До” – це люди, які говорять: “Зараз ми вам зроблять аналізи, і скажуть, можна вам вакцинуватися, чи ні”. На вашій необізнаності заробляють гроші. Головна підготовка до вакцинації – це посмішка батьків. Просто коли мама перебуває в стані стресу, то цей адреналін в молоці потрапить до дитини. Реакція на адреналін: порушення сну, неспокій, порушення терморегуляції.

Чи потрібно здавати аналіз крові перед щепленням?

Ви можете здавати аналіз крові виключно для себе.

Для вакцинації цього не потрібно. Нічого принципового ви там не побачите. Ну, побачите ви низький гемоглобін, так треба прищеплювати все одно, адже низький гемоглобін це не привід. Якщо у дитини є прихована інфекція, при цьому вона може ходити і ковтати, то ця прихована інфекція не впливає на формування імунітету. Щепити!

  Якщо вакцину неправильно зберігали, то вона не ефективна?

Вона не є небезпечною. Вбити вона не може.

 Як вакцинуватися дорослим?

Кожні 10 років – проти дифтерії і правця, кожної осені  проти грипу. Це те, що обов’язково. Якщо хочете розмножуватися, то проти кору, краснухи, вітряної віспи  теж не завадить, якщо не хворіли.

  Чи є певний відсоток дітей, які мають непереносимість вакцини?

Так, є такі діти. Імовірність непереносимості приблизно 1 на 1 000 000 доз.

Головне – мати можливість надати швидку допомогу при розвитку реакції непереносимості. Це те питання, яке ви можете задати будь-якому лікарю чи медсестрі в кабінеті щеплення: “Лікарю, а якщо у нас буде гостра реакція, де у вас адреналін, дексаметазон?  Нема? До побачення”.

http://www.bzv.org.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...