Нове життя Мальовничого села

На Львівщині  функціонує сучасна молочна ферма

 Журналіст «ВЗ» навідалася на Жовківщину, де фермери тримають корів джерсійської породи.

Мальовниче село Поляни Жовківського району... Три хати, багато дачних будиночків, довкола – ліс. Прямую до подвір’я господаря Руслана Сала. Поруч із качками ходять чорні свині в’єтнамської породи. Заходжу до стайні, і господар показує своїх улюбленців – щойно народжених чистопородних телят джерсійської породи та їхніх матусь. Руслан Сало разом із дочкою відкрив тут сучасну молочну ферму, де утримує двадцять корів.

Чоловік став учасником проекту «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який фінансує уряд Канади. Фермера консультували спеціалісти Львівської аграрної дорадчої служби, які реалізовують канадський проект. Сім’я отримала гумові килимки, поїлки, лампи для освітлення, вентилятор із системою автоматичного управління.

“Наша сім’я завжди мала стосунок зі селом – чи сади садили, чи землю обробляли, – розповів власник ферми Руслан Сало. – Тому й вирішив зробити щось позитивне, корисне...” Він прийшов у село, коли тут не було ні дороги, ні світла. Але дуже хотілося господарювати, тож працює уже двадцять років.

Тепер і діти допомагають. Насамперед старша донька Надя, якій сімнадцять. У Голландії дівчина вивчала технології виготовлення сирів. Відтак у майбутньому планують не лише розвинути виробництво молока, а й налагодити його переробку. Молодшим синам – по 15 років. Вони пораються біля корів після школи. Їдять тварини спеціальну трав’яну суміш, заготівлею якої займається фермер у Буському районі. У раціоні постійно повинна бути вода.

Зараз на фермі нетелі почали народжувати телят. Господарі не можуть намилуватися телятками, що нагадують маленьких оленят. Кожному дали кличку. Найстарша теличка – Кася, бо народилася на Катерини, наймолодший бичок – Василько. Поруч у стайні їхні мами, які вже почали давати молоко. Незважаючи на те, що молоденькі корівки щойно після пологів, дають до двадцяти літрів молока на день кожна. Поки що молоко залишають на фермі і використовують для власних потреб. Для того, щоб молоко не псувалося, Руслан залучив до переробки чи не всю родину. “Мати виготовляє традиційний сир, масло. Шваґро робить різні види твердих сирів”, – каже господар. У майбутньому молоко здаватимуть у кооператив, створений у Жовківському районі за підтримки канадського проекту.

Господарка Руслана Сала – не єдина сімейна молочна ферма на Львівщині. Одна з потужних фірм-рестораторів створила сучасну молочну ферму “Книдлик” у селі Полянах на Жовківщині. Вони закупили елітних нетелів джерсійської породи, яких восени минулого року завезли з Данії. Наразі наважилися тільки на двадцять корів. За допомогою канадського проекту створили їм комфортні умови.

На фермі “Книдлик” журналіст “ВЗ” зустріла її завідувачку Олену Гой. Жінка і сама виконує багато робіт, допомагають чоловік і син. Коли зайшли з Оленою на ферму, усі двадцять корів, побачивши доглядальницю, вмить повернули до неї голови. Жінка має можливість порівняти корів, які приїхали з Данії, із нашими. Закордонні подобаються більше, бо вони слухняні, лагідні, своєю прив’язаністю нагадують собак. Корови, які отелилися, вже дають до двадцяти літрів молока на день. Доять їх тричі на день.

Коли нетелі дали перший приплід, Олена приймала роди на самий Новий рік. Показує чистопородних теличок, яких кілька годин після народження тримають біля мами, а потім забирають, щоб маля не встигло до неї звикнути.

Розвиток сімейних ферм в Україні підтримує проект «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який на Львівщині реалізовує Львівська аграрна дорадча служба (ЛАДС). Частим гостем сімейних ферм є Надзвичайний і Повноважний посол Канади в Україні Роман Ващук. Директор ЛАДС Іван Паньків теж часто відвідує ферми, зустрічається із фермерами, надає консультації, поради.

Особливістю сучасних українських ферм є те, що вони мусять платити сторожам, які уночі пильнують господарства. Канадські, польські, німецькі ферми на це грошей не витрачають. До речі, у нашої сусідки Польщі 2 мільйони 600 тисяч сімейних ферм, в Україні – лише 38 тисяч.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.