Балювали, ще й гроші для дітей збирали

«Побувати на Віденському балу — як опинитися в казці», — так описували захід його організатори (бал відбувався стараннями журналу CITY LIFE та під патронатом Тернопільського міського голови Сергія Надала). І справді, у п’ятницю, 26  січня, тернополяни, котрі завітали у затишний Concert Hall «Подоляни» (а їх зібралося не мало-не багато  — повен зал!), потрапили у справжню казку!  Віденський бал, який задля благодійності організовують уже третій рік поспіль, уже по праву заслужив звання найаристократичнішої події року. Вальси, полонези, мазурки та фокстроти у супроводі Муніципального Галицького камерного оркестру під орудою народного артиста України Василя Феленчака, колядки у виконанні голосистих учасників гурту «Тріода» і видовищні номери від  танцювального клубу «Альянс», — подивитися, послухати і потанцювати було що!

Учасники балу змагалися за титул Короля і Королеви, а також найаристократичнішої та найграціознішої пари. Окрім того, усі присутні долучилися до благодійного аукціону, що проводився під час балу.

— Завдяки двом попереднім Віденським балам, — розповідає головний редактор журналу CITY LIFE Мар’яна  Балабан, — була зібрана грошова допомога для воїнів АТО та закуплено 17 ортопедичних матраців для Петриківського геріатричного пансіонату. Цього ж року ми збирали кошти на комплект обладнання для діагностики патологіі зору у дітей для міської дитячої комунальної лікарні. Загалом під час аукціону (його найціннішими лотами були, зокрема, картина відомого тернопільського художника Євгена Удіна, куртка від салону хутра Ferrizo та 7-денний відпочинок на двох у Єгипті від Coral Travel) вдалося зібрати 24800 гривень і придбати два комплекти необхідного офтальмологічного обладнання. Уже до кінця цього тижня плануємо передати їх дитячій лікарні. А далі займемося підготовкою уже четвертого Віденського балу у Тернополі: як свідчить успіх попередніх заходів, тернополянам таке дійство припало до душі!


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.