Балювали, ще й гроші для дітей збирали

«Побувати на Віденському балу — як опинитися в казці», — так описували захід його організатори (бал відбувався стараннями журналу CITY LIFE та під патронатом Тернопільського міського голови Сергія Надала). І справді, у п’ятницю, 26  січня, тернополяни, котрі завітали у затишний Concert Hall «Подоляни» (а їх зібралося не мало-не багато  — повен зал!), потрапили у справжню казку!  Віденський бал, який задля благодійності організовують уже третій рік поспіль, уже по праву заслужив звання найаристократичнішої події року. Вальси, полонези, мазурки та фокстроти у супроводі Муніципального Галицького камерного оркестру під орудою народного артиста України Василя Феленчака, колядки у виконанні голосистих учасників гурту «Тріода» і видовищні номери від  танцювального клубу «Альянс», — подивитися, послухати і потанцювати було що!

Учасники балу змагалися за титул Короля і Королеви, а також найаристократичнішої та найграціознішої пари. Окрім того, усі присутні долучилися до благодійного аукціону, що проводився під час балу.

— Завдяки двом попереднім Віденським балам, — розповідає головний редактор журналу CITY LIFE Мар’яна  Балабан, — була зібрана грошова допомога для воїнів АТО та закуплено 17 ортопедичних матраців для Петриківського геріатричного пансіонату. Цього ж року ми збирали кошти на комплект обладнання для діагностики патологіі зору у дітей для міської дитячої комунальної лікарні. Загалом під час аукціону (його найціннішими лотами були, зокрема, картина відомого тернопільського художника Євгена Удіна, куртка від салону хутра Ferrizo та 7-денний відпочинок на двох у Єгипті від Coral Travel) вдалося зібрати 24800 гривень і придбати два комплекти необхідного офтальмологічного обладнання. Уже до кінця цього тижня плануємо передати їх дитячій лікарні. А далі займемося підготовкою уже четвертого Віденського балу у Тернополі: як свідчить успіх попередніх заходів, тернополянам таке дійство припало до душі!


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.