Четверо тернопільських педагогів змагатимуться за титул «Учитель року-2018»

Упродовж 21-22 січня  в Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти відбувався фінал ІІ туру обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2018»  у номінаціях: «Українська мова і література», «Німецька мова», «Фізика» та «Фізична культура».

Як повідомляють в управління освіти й науки облдержадміністрації, у кожній номінації змагалися по 5 найкращих педагогів області, які пройшли конкурсні випробування, серед яких: навчальний проект, методичний практикум та проведення відритих уроків.

За результатами теоретичного і практичного турів і оцінкою журі, переможцями обласного етапу конкурсу стали:

У номінації «Українська мова і література» – Руслана Петрокушин, вчитель  Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №16 ім. Володимира Левицького.

У номінації «Німецька мова» – Марія Ятчук, вчитель гімназії «Гармонія» – відокремленого структурного підрозділу Галицького коледжу імені В. Чорновола, м. Тернопіль.

У номінації «Фізика» – Віктор Дворський, вчитель Бережанської ЗОШ І-ІІІ ст. №2.

У номінації «Фізична культура» – Лілія Булич, вчитель Тернопільської спеціалізованої школи І-ІІІ ст. № 3 з поглибленим вивченням іноземних мов.

http://reporter.net.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.