Четверо тернопільських педагогів змагатимуться за титул «Учитель року-2018»

Упродовж 21-22 січня  в Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти відбувався фінал ІІ туру обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2018»  у номінаціях: «Українська мова і література», «Німецька мова», «Фізика» та «Фізична культура».

Як повідомляють в управління освіти й науки облдержадміністрації, у кожній номінації змагалися по 5 найкращих педагогів області, які пройшли конкурсні випробування, серед яких: навчальний проект, методичний практикум та проведення відритих уроків.

За результатами теоретичного і практичного турів і оцінкою журі, переможцями обласного етапу конкурсу стали:

У номінації «Українська мова і література» – Руслана Петрокушин, вчитель  Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №16 ім. Володимира Левицького.

У номінації «Німецька мова» – Марія Ятчук, вчитель гімназії «Гармонія» – відокремленого структурного підрозділу Галицького коледжу імені В. Чорновола, м. Тернопіль.

У номінації «Фізика» – Віктор Дворський, вчитель Бережанської ЗОШ І-ІІІ ст. №2.

У номінації «Фізична культура» – Лілія Булич, вчитель Тернопільської спеціалізованої школи І-ІІІ ст. № 3 з поглибленим вивченням іноземних мов.

http://reporter.net.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...