Щоб ти жив, як… водій тролейбуса!

Водії тролейбусів у Тернополі отримують щомісячну заробітну плату у розмірі від 15000 до 20000 гривень. У кондукторів зарплата становить від 6000 до 7000 гривень.

 Як повідомив директор комунального підприємства «Тернопільелектротранс» Андрій Мастюх, усі нарахування відбуваються офіційно, відповідно до чинного законодавства.

Вираховуючи податки, чистими на руки у водіїв тролейбусів виходить орієнтовно від 12 до 16 тисяч гривень, у кондукторів – близько 5000 гривень.

Як для Тернополя, так і для України загалом, зарплата у водіїв дуже достойна. Втім, незважаючи на це, на комунальному підприємстві відчувають нестачу кадрів. Так, станом на сьогоднішній день, є не менше 30 вакансій водіїв тролейбусів, а також близько 30 вакансій кондукторів та слюсарів, повідомляють на сайті КП «Тернопільелектротранс».

У комунальному підприємстві таку ситуацію пов’язують із закордонним заробітчанством – тернополяни масово їдуть у Польщу і там отримують по 1000 доларів на місяць. Зокрема, українці тепер часто влаштовуються на роботу водіями громадського транспорту у сусідній державі.

– Ми вчасно відреагували на ситуацію на ринку праці і підвищили своїм працівникам зарплату. – розповідає Андрій Мастюх. – Це суттєво призупинило відтік кадрів. Тому наших водіїв за кордоном не так багато. Ті, що виїхали на заробітки, кажуть, що хочуть на батьківщині щомісяця гарантовано отримувати зарплату у розмірі 20000 гривень або 600-700 доларів і тоді почнуть повертатися. Ведемо з ними переговори, а також намагаємося втримати тих, що працюють на підприємстві. Окрім цього ми зацікавлені в залученні молоді – новим працівникам після проходження курсу навчання гарантоване працевлаштування з високою заробітною платою та повним соцпакетом.

http://ternopoliany.te.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.