Тернопільська ветеринар оперує… з маленькою донечкою у слінгу!

З дитиною на роботу ходить мама-хірург у Тернополі. Мало того, жінка-ветеринар оперує із немовлям біля серця. Вона прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. Жінка продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів, йдеться в  https://tsn.ua. Фото мами-ветеринара з дитиною у слінгу в операційній підірвали Мережу. Їх виклала  волонтерка, яка опікується безпритульними собаками.

Всеукраїнський телеканал “1+1”  розповів про тернопільського волонтера на всю країну.

33-річна Олена Федорків на роботу приїжджає із меншою донькою Аліною. Старшу дворічну Сашу залишили вдома із чоловіком. Сьогодні Олена оперуватиме Топіка. Господарі  просять вгамувати його потяг до протилежної статті. Поки песика готують до операції, Олена стерилізує інструменти. Власник Топіка бачить маля і дивується.

Лікар прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. У такий спосіб мама продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів.«Якщо я вдома готую з дитиною на руках, я виношу сміття, ходжу в магазин, що мені заважає зробити операцію», - розповідає вона.

 Усю вагітність вона теж оперувала.

 Чотиримісячна Алінка песика не лякається. Спокійно спостерігає, примостившись на мамі у слінгу. Вона на грудному вигодовуванні, ще часто спить, а мама цим користується. 

«Прокидається, коли зголодніє, коли їй потрібно в туалет, то я встигала за цей період виконати операцію, все помити, почистити», - розповідає ветеринар.

Колега Ілля, який їй асистує, каже – третій «лікар» у слінгу йому не заважає. Переконує, коли у нього будуть діти, теж змалечку привчатиме їх до професії.

Під час перерви мама таки заколисує доньку –  пританцьовуючи біля операційного стола. Операція триває  хвилин двадцять. Топік та Аліна сплять. Олена та Ілля працюють. Жінка на собі тримає дитину вагою під сім кілограмів. І так щонайменше тричі на тиждень. Певна, що для її немовляти тут немає жодної небезпеки.

 «Повірте, операційну я тут сама все дезинфікую, вимиваю, можливо чистіше, ніж в деяких людей вдома», - переконує жінка.

Ззовні слінг обгорнутий чистою тканиною, щоб було усе стерильно.

Утім, Олена визнає – оперувати разом з донькою зможе не довго, бо дівчинка робиться важчою і рухливішою. Тому уже розмірковує, як працюватиме далі із двома маленьких дітей. Але покидати улюблену роботу точно не буде.


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.