Тернопільська ветеринар оперує… з маленькою донечкою у слінгу!

З дитиною на роботу ходить мама-хірург у Тернополі. Мало того, жінка-ветеринар оперує із немовлям біля серця. Вона прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. Жінка продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів, йдеться в  https://tsn.ua. Фото мами-ветеринара з дитиною у слінгу в операційній підірвали Мережу. Їх виклала  волонтерка, яка опікується безпритульними собаками.

Всеукраїнський телеканал “1+1”  розповів про тернопільського волонтера на всю країну.

33-річна Олена Федорків на роботу приїжджає із меншою донькою Аліною. Старшу дворічну Сашу залишили вдома із чоловіком. Сьогодні Олена оперуватиме Топіка. Господарі  просять вгамувати його потяг до протилежної статті. Поки песика готують до операції, Олена стерилізує інструменти. Власник Топіка бачить маля і дивується.

Лікар прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. У такий спосіб мама продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів.«Якщо я вдома готую з дитиною на руках, я виношу сміття, ходжу в магазин, що мені заважає зробити операцію», - розповідає вона.

 Усю вагітність вона теж оперувала.

 Чотиримісячна Алінка песика не лякається. Спокійно спостерігає, примостившись на мамі у слінгу. Вона на грудному вигодовуванні, ще часто спить, а мама цим користується. 

«Прокидається, коли зголодніє, коли їй потрібно в туалет, то я встигала за цей період виконати операцію, все помити, почистити», - розповідає ветеринар.

Колега Ілля, який їй асистує, каже – третій «лікар» у слінгу йому не заважає. Переконує, коли у нього будуть діти, теж змалечку привчатиме їх до професії.

Під час перерви мама таки заколисує доньку –  пританцьовуючи біля операційного стола. Операція триває  хвилин двадцять. Топік та Аліна сплять. Олена та Ілля працюють. Жінка на собі тримає дитину вагою під сім кілограмів. І так щонайменше тричі на тиждень. Певна, що для її немовляти тут немає жодної небезпеки.

 «Повірте, операційну я тут сама все дезинфікую, вимиваю, можливо чистіше, ніж в деяких людей вдома», - переконує жінка.

Ззовні слінг обгорнутий чистою тканиною, щоб було усе стерильно.

Утім, Олена визнає – оперувати разом з донькою зможе не довго, бо дівчинка робиться важчою і рухливішою. Тому уже розмірковує, як працюватиме далі із двома маленьких дітей. Але покидати улюблену роботу точно не буде.


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.