ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Коротке слово «Крути». А скільки болю за ним, скільки героїзму, переплетеного з трагізмом. Цими днями Україна вшановує 100-річчя бою під Крутами. Вражаюче, скільки важливих збігів містять ситуації столітньої давнини і сучасної російсько-української війни. Коли на Київ ішла кількатисячна до зубів озброєна армія муравйовських головорізів, три сотні київських курсантів, яким заледве виповнилось 16-17 років, самовіддано та майже без зброї кинулись захищати свою землю. Вона стала їм дорожчою від власного життя. Не вижив ніхто...

Думаючи про них, таких юних, ще безвусих, у тодішніх незграбних курсантських шинелях, я натомість бачу інших: у велосипедних шоломах і з наївними дерев’яними щитами, які не захистили їх від куль снайперів… Крутяни загинули через прорахунки уряду УНР. Увесь український героїзм - це майже завжди виправляння прорахунків інших .

Історія, яку не вивчають належним чином, зазвичай повторюється. Сьогодні ми маємо фактично ту ж ситуацію, як майже 100 років тому, коли ворог із північного сходу намагається загарбати Україну, а наші герої знову гинуть заради кращого майбутнього нащадків. А все тому, що ми забули власну історію і змушені складати іспит на зрілість нації, допоки не складемо його на відмінно!


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.