ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Коротке слово «Крути». А скільки болю за ним, скільки героїзму, переплетеного з трагізмом. Цими днями Україна вшановує 100-річчя бою під Крутами. Вражаюче, скільки важливих збігів містять ситуації столітньої давнини і сучасної російсько-української війни. Коли на Київ ішла кількатисячна до зубів озброєна армія муравйовських головорізів, три сотні київських курсантів, яким заледве виповнилось 16-17 років, самовіддано та майже без зброї кинулись захищати свою землю. Вона стала їм дорожчою від власного життя. Не вижив ніхто...

Думаючи про них, таких юних, ще безвусих, у тодішніх незграбних курсантських шинелях, я натомість бачу інших: у велосипедних шоломах і з наївними дерев’яними щитами, які не захистили їх від куль снайперів… Крутяни загинули через прорахунки уряду УНР. Увесь український героїзм - це майже завжди виправляння прорахунків інших .

Історія, яку не вивчають належним чином, зазвичай повторюється. Сьогодні ми маємо фактично ту ж ситуацію, як майже 100 років тому, коли ворог із північного сходу намагається загарбати Україну, а наші герої знову гинуть заради кращого майбутнього нащадків. А все тому, що ми забули власну історію і змушені складати іспит на зрілість нації, допоки не складемо його на відмінно!


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.