ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Коротке слово «Крути». А скільки болю за ним, скільки героїзму, переплетеного з трагізмом. Цими днями Україна вшановує 100-річчя бою під Крутами. Вражаюче, скільки важливих збігів містять ситуації столітньої давнини і сучасної російсько-української війни. Коли на Київ ішла кількатисячна до зубів озброєна армія муравйовських головорізів, три сотні київських курсантів, яким заледве виповнилось 16-17 років, самовіддано та майже без зброї кинулись захищати свою землю. Вона стала їм дорожчою від власного життя. Не вижив ніхто...

Думаючи про них, таких юних, ще безвусих, у тодішніх незграбних курсантських шинелях, я натомість бачу інших: у велосипедних шоломах і з наївними дерев’яними щитами, які не захистили їх від куль снайперів… Крутяни загинули через прорахунки уряду УНР. Увесь український героїзм - це майже завжди виправляння прорахунків інших .

Історія, яку не вивчають належним чином, зазвичай повторюється. Сьогодні ми маємо фактично ту ж ситуацію, як майже 100 років тому, коли ворог із північного сходу намагається загарбати Україну, а наші герої знову гинуть заради кращого майбутнього нащадків. А все тому, що ми забули власну історію і змушені складати іспит на зрілість нації, допоки не складемо його на відмінно!


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.