А як же «думайте, читайте?»…

Половина українців не прочитала жодної книги за останній рік  

 Менше половини українців (43%) за останній рік прочитали хоча б одну книгу, 51% – взагалі не прочитали жодної.

 Такі результати опитування, проведеного компанією Research & Branding Group у жовтні-листопаді 2017 року.

Протягом останнього року схильність до читання книг частіше проявляли жінки, ніж чоловіки (48% проти 38%).

Найчастіше читачі книг трапляються серед осіб, які мають вищу освіту, а найрідше – серед осіб із середньою освітою (відповідно, 57% проти 31%);

Частіше читають жителі Сходу і Центру країни (відповідно, 49% і 46%), в той час як у південних областях України – найменше (34%).

Говорячи тільки тих, хто читає книги (43% опитаних українців), соціологи відзначають – за минулий рік кожен прочитав в середньому близько 7 книг. Деякі з них за аналізований період прочитали не більше однієї книги, а деякі – кілька десятків.

Опитування проводилося з 27 жовтня по 9 листопада 2017 року. У дослідженні взяли участь 1802 респондента у віці від 18 років і старше.

Вибірка репрезентує населення України за статтю, віком, типом поселення та регіоном проживання (за винятком непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей, АР Крим, та м.Севастополь).


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...