А як же «думайте, читайте?»…

Половина українців не прочитала жодної книги за останній рік  

 Менше половини українців (43%) за останній рік прочитали хоча б одну книгу, 51% – взагалі не прочитали жодної.

 Такі результати опитування, проведеного компанією Research & Branding Group у жовтні-листопаді 2017 року.

Протягом останнього року схильність до читання книг частіше проявляли жінки, ніж чоловіки (48% проти 38%).

Найчастіше читачі книг трапляються серед осіб, які мають вищу освіту, а найрідше – серед осіб із середньою освітою (відповідно, 57% проти 31%);

Частіше читають жителі Сходу і Центру країни (відповідно, 49% і 46%), в той час як у південних областях України – найменше (34%).

Говорячи тільки тих, хто читає книги (43% опитаних українців), соціологи відзначають – за минулий рік кожен прочитав в середньому близько 7 книг. Деякі з них за аналізований період прочитали не більше однієї книги, а деякі – кілька десятків.

Опитування проводилося з 27 жовтня по 9 листопада 2017 року. У дослідженні взяли участь 1802 респондента у віці від 18 років і старше.

Вибірка репрезентує населення України за статтю, віком, типом поселення та регіоном проживання (за винятком непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей, АР Крим, та м.Севастополь).


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.