Кактуси просто неба вирощує на своєму подвір’ї львів’янин Андрій Вус

Незвичне для наших широт хобі у науковця Львівської політехніки Андрія Вуса — він вирощує просто неба у відкритому ґрунті понад 70 видів зимостійких кактусів.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Вирощування цих рослин стало останнім часом популярним заняттям у Європі. У Чехії та Німеччині гуртуються цілі товариства любителів зимостійких кактусів. Селекціонери вивели майже 200 нових гібридів, які вирізняються рясним цвітінням і абсолютною витривалістю взимку.

Щоб подивитися і дізнатися про такі рослинки, завітала до помешкання кактусиста Андрія Вуса у Брюховичах. Тут на подвір’ї біля будинку, у відкритому ґрунті, на площі близько 50 квадратних метрів, побачила, як зимують ці рослинки. Зараз вони “повлягалися” під снігом, мовби “притулилися” до землі. У такому вигляді очікують, коли прийде весна.

На Львівщині є кілька кактусистів, які експериментують, висаджуючи кактуси просто неба. Пан Андрій – один із лідерів цього незвичного захоплення. У нього їх орієнтовно 50-70 видів. “На Львівщині у мене є послідовники, які вирощують до десяти видів зимо-

стійких кактусів для власного задоволення, а на Харківщині маю серйозних конкурентів, у яких теж великі колекції”, – розповідає кактусист. До Харкова ці рослини привезли із Казахстану, де їх вирощують від 60-х років минулого століття. А до нас – переважно від чехів та німців. Селекційні роботи ведуть і на батьківщині зимостійких кактусів – у США, але там ця робота обмежується виведенням садових культиварів без ґрунтовного наукового дослідження.

“У нашій уяві кактуси – постійні  жителі Мексики, Центральної Америки, Бразилії тощо. Виявляється, що десятки “екстремальних” видів заходять аж на північ США і навіть у Канаду, а на півдні – майже до Вогненної Землі. Тому й не дивно, що у нас теж захопилися цією красою”, –  каже колекціонер.

Наш клімат (хоча б своєю вологістю) значно відрізняється від умов Північної Америки. Але ці витривалі колючі мешканці американського континенту цілком здатні жити у відкритому ґрунті на  гірках у наших садках. Для цього їм потрібні деякі умови: трохи вивищене розташування (щоб вода після дощів якомога швидше втікала з ґрунту), якомога більше проникний ґрунт без органічних неперепрілих решток. І, звичайно, щонайбільше сонця  – бажано невеликий південний схил.

Левову частку у колекції Андрія Вуса становлять опунції – рослини, що складаються з овальних сегментів товщиною не більше сантиметра, діаметром від 3-4 і до 10 сантиметрів, які за літній сезон дають  дві хвилі приростів і тому вже за 2-3 роки можуть розкинутися у плантацію до півметра у діаметрі. Є серед них і карликові форми, які можна вирощувати на балконі в невисоких декоративних кашпо. Однак особливу увагу його, як і багатьох кактусистів,  привертають «класичні» (кулясті) види зимостійких кактусів – ехіноцереуси, необессії, ескобарії, які доростають до діаметра 6-8 сантиметрів і в такому вигляді рясно цвітуть і плодоносять.

Розповідає колекціонер і про основні цикли існування цих рослинок – узимку вони позбуваються зайвої вологи і так зимують аж до весни. Відразу після сходження снігу вони виглядають жалюгідно, але швидко (коли нічна температура стабільно вища від нуля)  напиваються води і починають енергійно давати молоді прирости. Цвітуть традиційно у червні і першій половині липня, хоча  є види, які повторно зацвітають наприкінці серпня. З приходом осені рослинки починають активно позбуватися зайвої води і готуватися пережити люті морози під шаром снігу. І так  щороку.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…