Кактуси просто неба вирощує на своєму подвір’ї львів’янин Андрій Вус

Незвичне для наших широт хобі у науковця Львівської політехніки Андрія Вуса — він вирощує просто неба у відкритому ґрунті понад 70 видів зимостійких кактусів.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Вирощування цих рослин стало останнім часом популярним заняттям у Європі. У Чехії та Німеччині гуртуються цілі товариства любителів зимостійких кактусів. Селекціонери вивели майже 200 нових гібридів, які вирізняються рясним цвітінням і абсолютною витривалістю взимку.

Щоб подивитися і дізнатися про такі рослинки, завітала до помешкання кактусиста Андрія Вуса у Брюховичах. Тут на подвір’ї біля будинку, у відкритому ґрунті, на площі близько 50 квадратних метрів, побачила, як зимують ці рослинки. Зараз вони “повлягалися” під снігом, мовби “притулилися” до землі. У такому вигляді очікують, коли прийде весна.

На Львівщині є кілька кактусистів, які експериментують, висаджуючи кактуси просто неба. Пан Андрій – один із лідерів цього незвичного захоплення. У нього їх орієнтовно 50-70 видів. “На Львівщині у мене є послідовники, які вирощують до десяти видів зимо-

стійких кактусів для власного задоволення, а на Харківщині маю серйозних конкурентів, у яких теж великі колекції”, – розповідає кактусист. До Харкова ці рослини привезли із Казахстану, де їх вирощують від 60-х років минулого століття. А до нас – переважно від чехів та німців. Селекційні роботи ведуть і на батьківщині зимостійких кактусів – у США, але там ця робота обмежується виведенням садових культиварів без ґрунтовного наукового дослідження.

“У нашій уяві кактуси – постійні  жителі Мексики, Центральної Америки, Бразилії тощо. Виявляється, що десятки “екстремальних” видів заходять аж на північ США і навіть у Канаду, а на півдні – майже до Вогненної Землі. Тому й не дивно, що у нас теж захопилися цією красою”, –  каже колекціонер.

Наш клімат (хоча б своєю вологістю) значно відрізняється від умов Північної Америки. Але ці витривалі колючі мешканці американського континенту цілком здатні жити у відкритому ґрунті на  гірках у наших садках. Для цього їм потрібні деякі умови: трохи вивищене розташування (щоб вода після дощів якомога швидше втікала з ґрунту), якомога більше проникний ґрунт без органічних неперепрілих решток. І, звичайно, щонайбільше сонця  – бажано невеликий південний схил.

Левову частку у колекції Андрія Вуса становлять опунції – рослини, що складаються з овальних сегментів товщиною не більше сантиметра, діаметром від 3-4 і до 10 сантиметрів, які за літній сезон дають  дві хвилі приростів і тому вже за 2-3 роки можуть розкинутися у плантацію до півметра у діаметрі. Є серед них і карликові форми, які можна вирощувати на балконі в невисоких декоративних кашпо. Однак особливу увагу його, як і багатьох кактусистів,  привертають «класичні» (кулясті) види зимостійких кактусів – ехіноцереуси, необессії, ескобарії, які доростають до діаметра 6-8 сантиметрів і в такому вигляді рясно цвітуть і плодоносять.

Розповідає колекціонер і про основні цикли існування цих рослинок – узимку вони позбуваються зайвої вологи і так зимують аж до весни. Відразу після сходження снігу вони виглядають жалюгідно, але швидко (коли нічна температура стабільно вища від нуля)  напиваються води і починають енергійно давати молоді прирости. Цвітуть традиційно у червні і першій половині липня, хоча  є види, які повторно зацвітають наприкінці серпня. З приходом осені рослинки починають активно позбуватися зайвої води і готуватися пережити люті морози під шаром снігу. І так  щороку.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.