Кактуси просто неба вирощує на своєму подвір’ї львів’янин Андрій Вус

Незвичне для наших широт хобі у науковця Львівської політехніки Андрія Вуса — він вирощує просто неба у відкритому ґрунті понад 70 видів зимостійких кактусів.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Вирощування цих рослин стало останнім часом популярним заняттям у Європі. У Чехії та Німеччині гуртуються цілі товариства любителів зимостійких кактусів. Селекціонери вивели майже 200 нових гібридів, які вирізняються рясним цвітінням і абсолютною витривалістю взимку.

Щоб подивитися і дізнатися про такі рослинки, завітала до помешкання кактусиста Андрія Вуса у Брюховичах. Тут на подвір’ї біля будинку, у відкритому ґрунті, на площі близько 50 квадратних метрів, побачила, як зимують ці рослинки. Зараз вони “повлягалися” під снігом, мовби “притулилися” до землі. У такому вигляді очікують, коли прийде весна.

На Львівщині є кілька кактусистів, які експериментують, висаджуючи кактуси просто неба. Пан Андрій – один із лідерів цього незвичного захоплення. У нього їх орієнтовно 50-70 видів. “На Львівщині у мене є послідовники, які вирощують до десяти видів зимо-

стійких кактусів для власного задоволення, а на Харківщині маю серйозних конкурентів, у яких теж великі колекції”, – розповідає кактусист. До Харкова ці рослини привезли із Казахстану, де їх вирощують від 60-х років минулого століття. А до нас – переважно від чехів та німців. Селекційні роботи ведуть і на батьківщині зимостійких кактусів – у США, але там ця робота обмежується виведенням садових культиварів без ґрунтовного наукового дослідження.

“У нашій уяві кактуси – постійні  жителі Мексики, Центральної Америки, Бразилії тощо. Виявляється, що десятки “екстремальних” видів заходять аж на північ США і навіть у Канаду, а на півдні – майже до Вогненної Землі. Тому й не дивно, що у нас теж захопилися цією красою”, –  каже колекціонер.

Наш клімат (хоча б своєю вологістю) значно відрізняється від умов Північної Америки. Але ці витривалі колючі мешканці американського континенту цілком здатні жити у відкритому ґрунті на  гірках у наших садках. Для цього їм потрібні деякі умови: трохи вивищене розташування (щоб вода після дощів якомога швидше втікала з ґрунту), якомога більше проникний ґрунт без органічних неперепрілих решток. І, звичайно, щонайбільше сонця  – бажано невеликий південний схил.

Левову частку у колекції Андрія Вуса становлять опунції – рослини, що складаються з овальних сегментів товщиною не більше сантиметра, діаметром від 3-4 і до 10 сантиметрів, які за літній сезон дають  дві хвилі приростів і тому вже за 2-3 роки можуть розкинутися у плантацію до півметра у діаметрі. Є серед них і карликові форми, які можна вирощувати на балконі в невисоких декоративних кашпо. Однак особливу увагу його, як і багатьох кактусистів,  привертають «класичні» (кулясті) види зимостійких кактусів – ехіноцереуси, необессії, ескобарії, які доростають до діаметра 6-8 сантиметрів і в такому вигляді рясно цвітуть і плодоносять.

Розповідає колекціонер і про основні цикли існування цих рослинок – узимку вони позбуваються зайвої вологи і так зимують аж до весни. Відразу після сходження снігу вони виглядають жалюгідно, але швидко (коли нічна температура стабільно вища від нуля)  напиваються води і починають енергійно давати молоді прирости. Цвітуть традиційно у червні і першій половині липня, хоча  є види, які повторно зацвітають наприкінці серпня. З приходом осені рослинки починають активно позбуватися зайвої води і готуватися пережити люті морози під шаром снігу. І так  щороку.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.