Кактуси просто неба вирощує на своєму подвір’ї львів’янин Андрій Вус

Незвичне для наших широт хобі у науковця Львівської політехніки Андрія Вуса — він вирощує просто неба у відкритому ґрунті понад 70 видів зимостійких кактусів.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Такі диво-кактуси цвітуть на подвір’ї Андрія Вуса. Зараз вони повлягалися під снігом, притулилися до землі і очікують весни.

Вирощування цих рослин стало останнім часом популярним заняттям у Європі. У Чехії та Німеччині гуртуються цілі товариства любителів зимостійких кактусів. Селекціонери вивели майже 200 нових гібридів, які вирізняються рясним цвітінням і абсолютною витривалістю взимку.

Щоб подивитися і дізнатися про такі рослинки, завітала до помешкання кактусиста Андрія Вуса у Брюховичах. Тут на подвір’ї біля будинку, у відкритому ґрунті, на площі близько 50 квадратних метрів, побачила, як зимують ці рослинки. Зараз вони “повлягалися” під снігом, мовби “притулилися” до землі. У такому вигляді очікують, коли прийде весна.

На Львівщині є кілька кактусистів, які експериментують, висаджуючи кактуси просто неба. Пан Андрій – один із лідерів цього незвичного захоплення. У нього їх орієнтовно 50-70 видів. “На Львівщині у мене є послідовники, які вирощують до десяти видів зимо-

стійких кактусів для власного задоволення, а на Харківщині маю серйозних конкурентів, у яких теж великі колекції”, – розповідає кактусист. До Харкова ці рослини привезли із Казахстану, де їх вирощують від 60-х років минулого століття. А до нас – переважно від чехів та німців. Селекційні роботи ведуть і на батьківщині зимостійких кактусів – у США, але там ця робота обмежується виведенням садових культиварів без ґрунтовного наукового дослідження.

“У нашій уяві кактуси – постійні  жителі Мексики, Центральної Америки, Бразилії тощо. Виявляється, що десятки “екстремальних” видів заходять аж на північ США і навіть у Канаду, а на півдні – майже до Вогненної Землі. Тому й не дивно, що у нас теж захопилися цією красою”, –  каже колекціонер.

Наш клімат (хоча б своєю вологістю) значно відрізняється від умов Північної Америки. Але ці витривалі колючі мешканці американського континенту цілком здатні жити у відкритому ґрунті на  гірках у наших садках. Для цього їм потрібні деякі умови: трохи вивищене розташування (щоб вода після дощів якомога швидше втікала з ґрунту), якомога більше проникний ґрунт без органічних неперепрілих решток. І, звичайно, щонайбільше сонця  – бажано невеликий південний схил.

Левову частку у колекції Андрія Вуса становлять опунції – рослини, що складаються з овальних сегментів товщиною не більше сантиметра, діаметром від 3-4 і до 10 сантиметрів, які за літній сезон дають  дві хвилі приростів і тому вже за 2-3 роки можуть розкинутися у плантацію до півметра у діаметрі. Є серед них і карликові форми, які можна вирощувати на балконі в невисоких декоративних кашпо. Однак особливу увагу його, як і багатьох кактусистів,  привертають «класичні» (кулясті) види зимостійких кактусів – ехіноцереуси, необессії, ескобарії, які доростають до діаметра 6-8 сантиметрів і в такому вигляді рясно цвітуть і плодоносять.

Розповідає колекціонер і про основні цикли існування цих рослинок – узимку вони позбуваються зайвої вологи і так зимують аж до весни. Відразу після сходження снігу вони виглядають жалюгідно, але швидко (коли нічна температура стабільно вища від нуля)  напиваються води і починають енергійно давати молоді прирости. Цвітуть традиційно у червні і першій половині липня, хоча  є види, які повторно зацвітають наприкінці серпня. З приходом осені рослинки починають активно позбуватися зайвої води і готуватися пережити люті морози під шаром снігу. І так  щороку.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...