«Солодка» дилема: їсти чи ні?

Спробуйте знайти дитину, байдужу до цукерок. Не реально? Більшість дієтологів сходяться на думці, що батьки самі «підсаджують» дитину на солодке. Не зупиняє навіть те, що надмірне споживання дитиною цукру викликає алергію, призводить до цукрового діабету, карієсу, хвороб шлунково–кишкового тракту.

Багато дорослих звикли висловлювати свою любов до дитини кількістю подарованих солодощів. Маму, яка відмовляється купити своєму малюку (попри всі його істерики) «чупа–чупса» чи шоколадку, можуть навіть назвати жорстокою.

Психологи кажуть: коріння проблеми в тому, що батьки часто намагаються підкупити дитину за допомогою солодощів. Мов­ляв, перестанеш плакати, будеш чемним, вивчиш віршик — матимеш цукерки.

Але чим більше малюк вживає цукерок, тим більше притуплюється його смак до солодкого, і він уже не може задовольнитися меншою «дозою». Так і виникає «солодке» замкнене коло, яке розірвати дуже важко.

На думку дієтологів, правильно роблять ті батьки, які до трьох років узагалі не дають дитині цукерок, а пізніше обмежують їх вживання. Це і є прояв справжньої любові та батьківської турботи, переконані лікарі.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.