«Солодка» дилема: їсти чи ні?

Спробуйте знайти дитину, байдужу до цукерок. Не реально? Більшість дієтологів сходяться на думці, що батьки самі «підсаджують» дитину на солодке. Не зупиняє навіть те, що надмірне споживання дитиною цукру викликає алергію, призводить до цукрового діабету, карієсу, хвороб шлунково–кишкового тракту.

Багато дорослих звикли висловлювати свою любов до дитини кількістю подарованих солодощів. Маму, яка відмовляється купити своєму малюку (попри всі його істерики) «чупа–чупса» чи шоколадку, можуть навіть назвати жорстокою.

Психологи кажуть: коріння проблеми в тому, що батьки часто намагаються підкупити дитину за допомогою солодощів. Мов­ляв, перестанеш плакати, будеш чемним, вивчиш віршик — матимеш цукерки.

Але чим більше малюк вживає цукерок, тим більше притуплюється його смак до солодкого, і він уже не може задовольнитися меншою «дозою». Так і виникає «солодке» замкнене коло, яке розірвати дуже важко.

На думку дієтологів, правильно роблять ті батьки, які до трьох років узагалі не дають дитині цукерок, а пізніше обмежують їх вживання. Це і є прояв справжньої любові та батьківської турботи, переконані лікарі.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.