Уся правда про «Міфа»

У Тернополі покажуть фільм про історію життя та загибелі Василя Сліпака

Василь Сліпак, соліст Паризької опери, зірка світового рівня, один з найкращих баритонів світу, артист, котрий виступав чи не на всіх оперних сценах Європи… Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати.  Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…

1 лютого у Тернополі в «Палаці Кіно», що на вул. Франка, 8, відбудеться допрем’єрний  показ документального фільму «Міф» – новий фільм авторів стрічки «Добровольці Божої Чоти – The Ukrainians» Леоніда Кантера та Івана Яснія, який розповідає історію життя та загибелі Василя Сліпака. На прем’єрі будуть присутні режисер фільму Іван Ясній та герой фільму, брат Василя  Орест Сліпак.

“Міф” – фронтовий позивний співака, який добровольцем воював у зоні АТО і загинув від кулі снайпера 29 червня 2016 року.

Його часто запитували, для чого йде воювати. Адже він — талановитий співак  зі статусом,  кар’єрою, є найкращим послом України, пропагує в Європі українську культуру. Справді, а чому? Заробляв би собі Василь Сліпак валюту в Паризькій опері, слав би, прогулюючись по Єлисейських Полях, пакунки гумдопомоги в ту ж зону конфлікту на Донбасі чи просто виливав би  гекатонни праведного гніву на “загарбників-росіян” у соцмережах…

“Потрібно бути чоловіком на війні за країну, а як артист  робити максимальну рекламу України у Франції», — говорив Василь Сліпак у нечисленних інтерв’ю. Великий артист та великий співак загинув як солдат. Як герой — зі зброєю в руках.

“Коли я дізнався про загибель Василя Сліпака, то замислився, а чи достатньо я роблю для своєї країни в такий важкий час”, – зазначив один з режисерів фільму, наш земляк Іван Ясній.   Разом із Леонідом Кантером він побував на позиціях батальйону Василя Сліпака, де вони спілкувалися з його побратимами на фронті, колегами по волонтерській роботі, знімали також  у Львові та Франції.

Режисери поєднали у фільмі два жанри: кіно та концерт.  Використано безліч архівних відео, які показують героя у повсякденні та на сцені. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.

У стрічці поєднано документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для фільму написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард «Діля» Приступа.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.