Уся правда про «Міфа»

У Тернополі покажуть фільм про історію життя та загибелі Василя Сліпака

Василь Сліпак, соліст Паризької опери, зірка світового рівня, один з найкращих баритонів світу, артист, котрий виступав чи не на всіх оперних сценах Європи… Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати.  Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…

1 лютого у Тернополі в «Палаці Кіно», що на вул. Франка, 8, відбудеться допрем’єрний  показ документального фільму «Міф» – новий фільм авторів стрічки «Добровольці Божої Чоти – The Ukrainians» Леоніда Кантера та Івана Яснія, який розповідає історію життя та загибелі Василя Сліпака. На прем’єрі будуть присутні режисер фільму Іван Ясній та герой фільму, брат Василя  Орест Сліпак.

“Міф” – фронтовий позивний співака, який добровольцем воював у зоні АТО і загинув від кулі снайпера 29 червня 2016 року.

Його часто запитували, для чого йде воювати. Адже він — талановитий співак  зі статусом,  кар’єрою, є найкращим послом України, пропагує в Європі українську культуру. Справді, а чому? Заробляв би собі Василь Сліпак валюту в Паризькій опері, слав би, прогулюючись по Єлисейських Полях, пакунки гумдопомоги в ту ж зону конфлікту на Донбасі чи просто виливав би  гекатонни праведного гніву на “загарбників-росіян” у соцмережах…

“Потрібно бути чоловіком на війні за країну, а як артист  робити максимальну рекламу України у Франції», — говорив Василь Сліпак у нечисленних інтерв’ю. Великий артист та великий співак загинув як солдат. Як герой — зі зброєю в руках.

“Коли я дізнався про загибель Василя Сліпака, то замислився, а чи достатньо я роблю для своєї країни в такий важкий час”, – зазначив один з режисерів фільму, наш земляк Іван Ясній.   Разом із Леонідом Кантером він побував на позиціях батальйону Василя Сліпака, де вони спілкувалися з його побратимами на фронті, колегами по волонтерській роботі, знімали також  у Львові та Франції.

Режисери поєднали у фільмі два жанри: кіно та концерт.  Використано безліч архівних відео, які показують героя у повсякденні та на сцені. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.

У стрічці поєднано документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для фільму написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард «Діля» Приступа.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…