Уся правда про «Міфа»

У Тернополі покажуть фільм про історію життя та загибелі Василя Сліпака

Василь Сліпак, соліст Паризької опери, зірка світового рівня, один з найкращих баритонів світу, артист, котрий виступав чи не на всіх оперних сценах Європи… Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати.  Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…

1 лютого у Тернополі в «Палаці Кіно», що на вул. Франка, 8, відбудеться допрем’єрний  показ документального фільму «Міф» – новий фільм авторів стрічки «Добровольці Божої Чоти – The Ukrainians» Леоніда Кантера та Івана Яснія, який розповідає історію життя та загибелі Василя Сліпака. На прем’єрі будуть присутні режисер фільму Іван Ясній та герой фільму, брат Василя  Орест Сліпак.

“Міф” – фронтовий позивний співака, який добровольцем воював у зоні АТО і загинув від кулі снайпера 29 червня 2016 року.

Його часто запитували, для чого йде воювати. Адже він — талановитий співак  зі статусом,  кар’єрою, є найкращим послом України, пропагує в Європі українську культуру. Справді, а чому? Заробляв би собі Василь Сліпак валюту в Паризькій опері, слав би, прогулюючись по Єлисейських Полях, пакунки гумдопомоги в ту ж зону конфлікту на Донбасі чи просто виливав би  гекатонни праведного гніву на “загарбників-росіян” у соцмережах…

“Потрібно бути чоловіком на війні за країну, а як артист  робити максимальну рекламу України у Франції», — говорив Василь Сліпак у нечисленних інтерв’ю. Великий артист та великий співак загинув як солдат. Як герой — зі зброєю в руках.

“Коли я дізнався про загибель Василя Сліпака, то замислився, а чи достатньо я роблю для своєї країни в такий важкий час”, – зазначив один з режисерів фільму, наш земляк Іван Ясній.   Разом із Леонідом Кантером він побував на позиціях батальйону Василя Сліпака, де вони спілкувалися з його побратимами на фронті, колегами по волонтерській роботі, знімали також  у Львові та Франції.

Режисери поєднали у фільмі два жанри: кіно та концерт.  Використано безліч архівних відео, які показують героя у повсякденні та на сцені. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.

У стрічці поєднано документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для фільму написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард «Діля» Приступа.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.