Колядували, пірнали, у «Книгу рекордів» попали!..

Співати колядки, прославляючи в них народження Ісуса Христа, — давня християнська традиція, яка не втратила популярності і в наші дні. Це довели тернополяни, упродовж Різдвяних свят аж двічі наколядувавши на рекорд!  8 січня рекордна флешмоб-коляда “Україна чекає на тебе” лунала у холі ТЦ “Подоляни”: тернополяни присвятили колядування українцям, яких доля з різних причин розкидала по всьому світу. Організатори флешмобу – громадські активісти Юрко Кулик та Андрій Костюк зазначили, що на флешмоб їх надихнув чоловічий хор з канадського Едмонтона, котрий виконав коляду у одному із торгових центрів свого міста. Колядку, за даними фото та відеоматеріалів, спільно виконали 505 тернополян і гостей міста, тож організаторам було вручено сертифікат від Тернопільського реєстру рекордів «Наймасовіша коляда-флешмоб.»

А 13 січня у храмі Святого апостола Петра відбувся парафіяльний фестиваль колядок «Возвеселімся всі разом нині», традиційно зібравши найкращих виконавців області та чимало слухачів, аби усім разом   славити Господа піснею.  Участь у дійстві взяли 23 колективи, виконавши понад 60 колядок та щедрівок, народних та церковних, як добре знаних, так і невідомих широкому загалу.  Таким чином у Тернополі встановили ще один рекорд:  “Найбільша кількість колядок, виконана впродовж одного дня в одному храмі”.

А на Водохреща, 19 січня, тернопільська «Книга рекордів»  повонилася ще двома унікальними досягненнями. Цього дня, було визначено наймолодшого та найстаршого «моржів» міста.

   9-річний Наум Жильченко «моржує» уже три роки. Розповідає, що до купань у крижаній воді його залучив старший брат.

Найстаршому «купальнику» Михайлу Тихоновичу – 74. Він уперше занурився в ополонку у 47 років.

Холодна вода додає енергії та збагачує здоров’я, переконаний найстарший «морж» Тернополя.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.