Колядували, пірнали, у «Книгу рекордів» попали!..

Співати колядки, прославляючи в них народження Ісуса Христа, — давня християнська традиція, яка не втратила популярності і в наші дні. Це довели тернополяни, упродовж Різдвяних свят аж двічі наколядувавши на рекорд!  8 січня рекордна флешмоб-коляда “Україна чекає на тебе” лунала у холі ТЦ “Подоляни”: тернополяни присвятили колядування українцям, яких доля з різних причин розкидала по всьому світу. Організатори флешмобу – громадські активісти Юрко Кулик та Андрій Костюк зазначили, що на флешмоб їх надихнув чоловічий хор з канадського Едмонтона, котрий виконав коляду у одному із торгових центрів свого міста. Колядку, за даними фото та відеоматеріалів, спільно виконали 505 тернополян і гостей міста, тож організаторам було вручено сертифікат від Тернопільського реєстру рекордів «Наймасовіша коляда-флешмоб.»

А 13 січня у храмі Святого апостола Петра відбувся парафіяльний фестиваль колядок «Возвеселімся всі разом нині», традиційно зібравши найкращих виконавців області та чимало слухачів, аби усім разом   славити Господа піснею.  Участь у дійстві взяли 23 колективи, виконавши понад 60 колядок та щедрівок, народних та церковних, як добре знаних, так і невідомих широкому загалу.  Таким чином у Тернополі встановили ще один рекорд:  “Найбільша кількість колядок, виконана впродовж одного дня в одному храмі”.

А на Водохреща, 19 січня, тернопільська «Книга рекордів»  повонилася ще двома унікальними досягненнями. Цього дня, було визначено наймолодшого та найстаршого «моржів» міста.

   9-річний Наум Жильченко «моржує» уже три роки. Розповідає, що до купань у крижаній воді його залучив старший брат.

Найстаршому «купальнику» Михайлу Тихоновичу – 74. Він уперше занурився в ополонку у 47 років.

Холодна вода додає енергії та збагачує здоров’я, переконаний найстарший «морж» Тернополя.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.