Флорбол із Тернополя до Швеції доведе!

Флорбол  для Тернополя не така уже й «диковинка». У місті уже створено три клуби та обласну федерацію. Але займаються ним у закритих приміщеннях, тому ще не так багато тернополян бачили такий вид хокею. Флорбол – командна гра. Найбільше її люблять хлопці. Проте дівчата, як тільки спробують, також запалюються азартом.

У великій тернопільській сім’ї Корицьких пластиковий м’яч та ключка – улюблені знаряддя для Сашка та Ані. Діти влаштовують собі флорбольне поле навіть у кімнаті – розкладаючи матрац під стіною. Можливо, саме тому, роблять успіхи. Нещодавно Сашко вперше поїхав на міжнародні змагання у Швецію, на найпрестижніший флорбольний чемпіонат «Storvreta Cup». І хоч змагався у віковій категорії, яка не входить до турнірної таблиці, проте був відзначений  як кращий гравець у кількох матчах. Скільки для цього забив голів, каже, збився рахувати.

 Десятирічний Олександр Корицький другий рік займається флорболом у тернопільському клубі «STORM». Проте лише в січні вперше побував на міжнародному турнірі. Цей вид спорту не є олімпійським, тому фінансування тренувань та поїздок на змагання «лягають» на плечі батьків. Цьогоріч мама з татом Сашка зробили усе можливе, аби син побачив справжні флорбольні зали та майданчики закордоном. Бо вони таки відрізняються від наших.

                В Україні, на жаль, ще немає відповідних залів. Більш-менш адаптований під флорбол лише у Запоріжжі, – розповідає Микола Агафонов, один з тренерів клубу «STORM», наставник Сашка Корицького. – А закордоном наші спортсмени бачать значно більші зали, хорошу підлогу, вони вчаться передавати дальні паси. У Тернополі ми займаємося у спортивних залах загальноосвітніх шкіл. Не всі вони, на жаль, є достатньо великими, м`ячі рикошетять від стін, тому нашим вихованцям важко досягти рівня іноземних команд.

 Саме тому флорбольні клуби України намагаються якомога частіше відвідувати турніри в Європі. Адже це неоціненний досвід для дітей, тренування наполегливості, витривалості, великий розвиток. А ще – спілкування з іноземними однолітками.

                Ми – сім’я етнічних німців, – каже мама Олександра Корицького, Віра, – тому син непогано знає німецьку мову, неодноразово як турист бував закордоном, може спілкуватися з іноземними флорболістами. Він з ностальгією згадує поїздку з клубом на чемпіонат «Storvreta Cup». Каже, що найбільше був вражений великим спортивним комплексом із чотирма полями для флорболу. Ну і перебуванням на величезному паромі (сміється – прим. авт.). Зі шведськими спортсменами не встиг познайомитися надто близько, проте зауважив, що у Швеції флорбол надзвичайно розвинутий і популярний.

 «STORM» не завжди має змогу представляти себе на міжнародних змаганнях, проте на найбільші турніри тренерський склад таки старається привезти якомога більше вихованців. Уже тричі брали участь у «Storvreta Cup», змагалися в Чехії та Словаччині, планують відвідати Лінчепінг.

                На жаль, у нас поки немає фінансової підтримки. Спонсорів знайти важко, тому юнаки їздять на змагання за кошти батьків, – каже тренер ФЛК «STORM» Микола Олегович. – Організатори змагань у Швеції максимально зменшують фінансові витрати команд з України, Білорусії. Адже розуміють, що одна лише дорога вартує для нас немало. Цьогоріч лише шестеро вихованців клубу знайшли можливість побувати у Сторвреті. На противагу минулорічній поїздці, коли нас було три автобуси флорболістів з України… Проте я радію, що ті діти, які поїхали, змогли значно підняти свій рівень та ще й показали себе як умілі спортсмени. Сашко Корицький і воротар Камуля Юрій отримали футболки кращих гравців у турнірах категорії до 10 років. Для них це значний стимул рухатися вперед та розвиватися у флорболі в рідному Тернополі.

 Довідка:

Флорбол – це командний вид спорту. Один з найшвидших видів спорту, схожий до хокею, але гра проводиться в спортзалах без ковзанів чи роликів з ключками та легким м’ячем. Ціль гри: забити м’яч у ворота суперника. На відміну від хокею у цьому виді спорту не використовують контактних та інколи грубих дій по відношенню до суперника.

Розвиток дана гра бере у Швеції, із 70-х років минулого століття. У 1986 році була заснована Міжнародна федерація, яка об’єднує федерації 49 країн, у тому числі й Україну. У 2008 році флорбол отримав визнання Міжнародного олімпійського комітету.

У Тернопіль цей вид спорту потрапив у 2010 році. Тоді група ентузіастів уперше спробувала грати ключками та пластиковим м’ячем на траві, їздили на змагання. Згодом, у 2011-му, пройшли курси тренерів, отримали базу знань, створили обласну федерацію флорболу та почали займатися дітьми. Зараз в нашому місті діють три флорбольні клуби. Займаються у спортивних залах загальноосвітніх шкіл.

«STORM» заснований в 2011-му році. Тренерський склад зараз налічує п`ять чоловік, які тренують близько двох сотень спортсменів різних вікових категорій.

 

https://poglyad.te.ua/


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.