Флорбол із Тернополя до Швеції доведе!

Флорбол  для Тернополя не така уже й «диковинка». У місті уже створено три клуби та обласну федерацію. Але займаються ним у закритих приміщеннях, тому ще не так багато тернополян бачили такий вид хокею. Флорбол – командна гра. Найбільше її люблять хлопці. Проте дівчата, як тільки спробують, також запалюються азартом.

У великій тернопільській сім’ї Корицьких пластиковий м’яч та ключка – улюблені знаряддя для Сашка та Ані. Діти влаштовують собі флорбольне поле навіть у кімнаті – розкладаючи матрац під стіною. Можливо, саме тому, роблять успіхи. Нещодавно Сашко вперше поїхав на міжнародні змагання у Швецію, на найпрестижніший флорбольний чемпіонат «Storvreta Cup». І хоч змагався у віковій категорії, яка не входить до турнірної таблиці, проте був відзначений  як кращий гравець у кількох матчах. Скільки для цього забив голів, каже, збився рахувати.

 Десятирічний Олександр Корицький другий рік займається флорболом у тернопільському клубі «STORM». Проте лише в січні вперше побував на міжнародному турнірі. Цей вид спорту не є олімпійським, тому фінансування тренувань та поїздок на змагання «лягають» на плечі батьків. Цьогоріч мама з татом Сашка зробили усе можливе, аби син побачив справжні флорбольні зали та майданчики закордоном. Бо вони таки відрізняються від наших.

                В Україні, на жаль, ще немає відповідних залів. Більш-менш адаптований під флорбол лише у Запоріжжі, – розповідає Микола Агафонов, один з тренерів клубу «STORM», наставник Сашка Корицького. – А закордоном наші спортсмени бачать значно більші зали, хорошу підлогу, вони вчаться передавати дальні паси. У Тернополі ми займаємося у спортивних залах загальноосвітніх шкіл. Не всі вони, на жаль, є достатньо великими, м`ячі рикошетять від стін, тому нашим вихованцям важко досягти рівня іноземних команд.

 Саме тому флорбольні клуби України намагаються якомога частіше відвідувати турніри в Європі. Адже це неоціненний досвід для дітей, тренування наполегливості, витривалості, великий розвиток. А ще – спілкування з іноземними однолітками.

                Ми – сім’я етнічних німців, – каже мама Олександра Корицького, Віра, – тому син непогано знає німецьку мову, неодноразово як турист бував закордоном, може спілкуватися з іноземними флорболістами. Він з ностальгією згадує поїздку з клубом на чемпіонат «Storvreta Cup». Каже, що найбільше був вражений великим спортивним комплексом із чотирма полями для флорболу. Ну і перебуванням на величезному паромі (сміється – прим. авт.). Зі шведськими спортсменами не встиг познайомитися надто близько, проте зауважив, що у Швеції флорбол надзвичайно розвинутий і популярний.

 «STORM» не завжди має змогу представляти себе на міжнародних змаганнях, проте на найбільші турніри тренерський склад таки старається привезти якомога більше вихованців. Уже тричі брали участь у «Storvreta Cup», змагалися в Чехії та Словаччині, планують відвідати Лінчепінг.

                На жаль, у нас поки немає фінансової підтримки. Спонсорів знайти важко, тому юнаки їздять на змагання за кошти батьків, – каже тренер ФЛК «STORM» Микола Олегович. – Організатори змагань у Швеції максимально зменшують фінансові витрати команд з України, Білорусії. Адже розуміють, що одна лише дорога вартує для нас немало. Цьогоріч лише шестеро вихованців клубу знайшли можливість побувати у Сторвреті. На противагу минулорічній поїздці, коли нас було три автобуси флорболістів з України… Проте я радію, що ті діти, які поїхали, змогли значно підняти свій рівень та ще й показали себе як умілі спортсмени. Сашко Корицький і воротар Камуля Юрій отримали футболки кращих гравців у турнірах категорії до 10 років. Для них це значний стимул рухатися вперед та розвиватися у флорболі в рідному Тернополі.

 Довідка:

Флорбол – це командний вид спорту. Один з найшвидших видів спорту, схожий до хокею, але гра проводиться в спортзалах без ковзанів чи роликів з ключками та легким м’ячем. Ціль гри: забити м’яч у ворота суперника. На відміну від хокею у цьому виді спорту не використовують контактних та інколи грубих дій по відношенню до суперника.

Розвиток дана гра бере у Швеції, із 70-х років минулого століття. У 1986 році була заснована Міжнародна федерація, яка об’єднує федерації 49 країн, у тому числі й Україну. У 2008 році флорбол отримав визнання Міжнародного олімпійського комітету.

У Тернопіль цей вид спорту потрапив у 2010 році. Тоді група ентузіастів уперше спробувала грати ключками та пластиковим м’ячем на траві, їздили на змагання. Згодом, у 2011-му, пройшли курси тренерів, отримали базу знань, створили обласну федерацію флорболу та почали займатися дітьми. Зараз в нашому місті діють три флорбольні клуби. Займаються у спортивних залах загальноосвітніх шкіл.

«STORM» заснований в 2011-му році. Тренерський склад зараз налічує п`ять чоловік, які тренують близько двох сотень спортсменів різних вікових категорій.

 

https://poglyad.te.ua/


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...