ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Ми з вами живемо в епоху криз. І про яку кризу ви б не подумали, читаючи ці рядки - політичну, економічну, національну, релігійну і так до безконечності, йдеться насамперед про їх «прародительку» - кризу гуманності. Саме вона породжує глибоку ерозію  милосердя, людяності,  любові тощо. Вона породжує перевагу задоволення над сумлінням, економіки і політики над етикою, свободи над правдою, війни над миром... 

Мудрий грек  Арістофан ще за багато сотень років до нашої ери, пишучи про війну а мир, зробив це у формі буфоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об'єднуються у своєрідному страйку, відмовляючи у пестощах своїм чоловікам, щоб змусити їх припинити війну. Як це завжди буває у добрій комедії, «за лаштунками» тут анітрохи не комедія. Весело бігаючи, оголені актори  розповідають класичний сюжет війни. Те, що війна переживає кризу, ми бачили в у фемінізмі Першої та у масових зґвалтуваннях Другої світової війни. 

 Сексуальне насильство та фемінізм - то все одна медаль кризи гуманності у світі, падіння небес.
Вирішення проблеми ролі жінки у суспільстві знаходиться не в площині фемінізму - проблема полягає у втраті цінностей, погляду у майбутнє. 
Не просто так фантазія дивиться у минуле, то не просто так у майбутньому всі бачать закінчення епох, а не початок нової ери!


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.