ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Ми з вами живемо в епоху криз. І про яку кризу ви б не подумали, читаючи ці рядки - політичну, економічну, національну, релігійну і так до безконечності, йдеться насамперед про їх «прародительку» - кризу гуманності. Саме вона породжує глибоку ерозію  милосердя, людяності,  любові тощо. Вона породжує перевагу задоволення над сумлінням, економіки і політики над етикою, свободи над правдою, війни над миром... 

Мудрий грек  Арістофан ще за багато сотень років до нашої ери, пишучи про війну а мир, зробив це у формі буфоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об'єднуються у своєрідному страйку, відмовляючи у пестощах своїм чоловікам, щоб змусити їх припинити війну. Як це завжди буває у добрій комедії, «за лаштунками» тут анітрохи не комедія. Весело бігаючи, оголені актори  розповідають класичний сюжет війни. Те, що війна переживає кризу, ми бачили в у фемінізмі Першої та у масових зґвалтуваннях Другої світової війни. 

 Сексуальне насильство та фемінізм - то все одна медаль кризи гуманності у світі, падіння небес.
Вирішення проблеми ролі жінки у суспільстві знаходиться не в площині фемінізму - проблема полягає у втраті цінностей, погляду у майбутнє. 
Не просто так фантазія дивиться у минуле, то не просто так у майбутньому всі бачать закінчення епох, а не початок нової ери!


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...