Анекдоти

На базарi:
— А це кросівки якого виробництва?
— Німецькі!
— А от, дивiться, всередині під устілкою написано китайські!
— Для нормальних людей німецькі, а для допитливих — китайські!

 * * *

— Мамо, сьогодні до мене в гості прийдуть три дівчини, і з однiєю з них я збираюся одружитися. А ти вгадай, з якою саме.

Після того як дівчата пiшли, він запитує в мами:

— Як ти гадаєш?

— З тiєю, що сиділа посередині.

— І як же ти здогадалася?

— Інтуїція: вона вже зараз мене дратує.

 * * *

 Учителька запитує:

— Який час «вона прибирає, вона прибирала, вона прибиратиме»?

Вовочка:

— Мабуть, передсвятковий.

— А який час у фразi «Я шукаю нареченого»?

— Втрачений.

 * * *

 Шеф — секретарцi:

— Що ти робиш у недiлю?

Секретарка (з надією в голосi):

— Нічого ...

— Тоді дозволь тобi нагадати, що сьогодні не недiля.

 * * *

— Ви на цілу годину спізнилися на роботу!
— У мене годинник зупинився.
— А чому ви його не завели?
— А як би я зараз виправдовувався?

 * * *

Один боксер каже іншому:

— У мене сьогодні в метро циган попросив грошей на операцію!

— І ти дав?

— Дав.

— Багато?

— Та не дуже. Але операцію робити доведеться.

 * * *

 Біжить хлопець по ескалатору, наступає дівчині на ногу і за інерцією біжить далі. Потім повертається.

— Вибачте, будь ласка.

Дівчина махає рукою і каже:

— Гаразд, я тобі й так уже на спину плюнула.

 * * *

 Весілля. Після церемонії наречений підходить до священика і запитує:

— Скільки я вам винен?

— Я грошей не беру, але можете зробити пожертвування церквi.

— А скільки?

— Відповідно до краси вашої нареченої.

Наречений дає священику 10 гривень. Священик заглянув під фату і простягнув нареченому дріб’язок:

— Здачу візьміть.

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.