Анекдоти

На базарi:
— А це кросівки якого виробництва?
— Німецькі!
— А от, дивiться, всередині під устілкою написано китайські!
— Для нормальних людей німецькі, а для допитливих — китайські!

 * * *

— Мамо, сьогодні до мене в гості прийдуть три дівчини, і з однiєю з них я збираюся одружитися. А ти вгадай, з якою саме.

Після того як дівчата пiшли, він запитує в мами:

— Як ти гадаєш?

— З тiєю, що сиділа посередині.

— І як же ти здогадалася?

— Інтуїція: вона вже зараз мене дратує.

 * * *

 Учителька запитує:

— Який час «вона прибирає, вона прибирала, вона прибиратиме»?

Вовочка:

— Мабуть, передсвятковий.

— А який час у фразi «Я шукаю нареченого»?

— Втрачений.

 * * *

 Шеф — секретарцi:

— Що ти робиш у недiлю?

Секретарка (з надією в голосi):

— Нічого ...

— Тоді дозволь тобi нагадати, що сьогодні не недiля.

 * * *

— Ви на цілу годину спізнилися на роботу!
— У мене годинник зупинився.
— А чому ви його не завели?
— А як би я зараз виправдовувався?

 * * *

Один боксер каже іншому:

— У мене сьогодні в метро циган попросив грошей на операцію!

— І ти дав?

— Дав.

— Багато?

— Та не дуже. Але операцію робити доведеться.

 * * *

 Біжить хлопець по ескалатору, наступає дівчині на ногу і за інерцією біжить далі. Потім повертається.

— Вибачте, будь ласка.

Дівчина махає рукою і каже:

— Гаразд, я тобі й так уже на спину плюнула.

 * * *

 Весілля. Після церемонії наречений підходить до священика і запитує:

— Скільки я вам винен?

— Я грошей не беру, але можете зробити пожертвування церквi.

— А скільки?

— Відповідно до краси вашої нареченої.

Наречений дає священику 10 гривень. Священик заглянув під фату і простягнув нареченому дріб’язок:

— Здачу візьміть.

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...