Анекдоти

На базарi:
— А це кросівки якого виробництва?
— Німецькі!
— А от, дивiться, всередині під устілкою написано китайські!
— Для нормальних людей німецькі, а для допитливих — китайські!

 * * *

— Мамо, сьогодні до мене в гості прийдуть три дівчини, і з однiєю з них я збираюся одружитися. А ти вгадай, з якою саме.

Після того як дівчата пiшли, він запитує в мами:

— Як ти гадаєш?

— З тiєю, що сиділа посередині.

— І як же ти здогадалася?

— Інтуїція: вона вже зараз мене дратує.

 * * *

 Учителька запитує:

— Який час «вона прибирає, вона прибирала, вона прибиратиме»?

Вовочка:

— Мабуть, передсвятковий.

— А який час у фразi «Я шукаю нареченого»?

— Втрачений.

 * * *

 Шеф — секретарцi:

— Що ти робиш у недiлю?

Секретарка (з надією в голосi):

— Нічого ...

— Тоді дозволь тобi нагадати, що сьогодні не недiля.

 * * *

— Ви на цілу годину спізнилися на роботу!
— У мене годинник зупинився.
— А чому ви його не завели?
— А як би я зараз виправдовувався?

 * * *

Один боксер каже іншому:

— У мене сьогодні в метро циган попросив грошей на операцію!

— І ти дав?

— Дав.

— Багато?

— Та не дуже. Але операцію робити доведеться.

 * * *

 Біжить хлопець по ескалатору, наступає дівчині на ногу і за інерцією біжить далі. Потім повертається.

— Вибачте, будь ласка.

Дівчина махає рукою і каже:

— Гаразд, я тобі й так уже на спину плюнула.

 * * *

 Весілля. Після церемонії наречений підходить до священика і запитує:

— Скільки я вам винен?

— Я грошей не беру, але можете зробити пожертвування церквi.

— А скільки?

— Відповідно до краси вашої нареченої.

Наречений дає священику 10 гривень. Священик заглянув під фату і простягнув нареченому дріб’язок:

— Здачу візьміть.

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.