Рекордний… Тернопіль!

Тернопільська «Книга рекордів» вже назбирала сім досягнень

«Книга рекордів Тернополя» була створена лише в липні минулого року. Станом на зараз там офіційно зафіксували сім рекордів.

Першим у книгу рекордів потрапив флеш-моб, організований 20 липня 2017-го року. Тоді понад 14 тисяч осіб одночасно заспівали неофіційний гімн міста – пісню «Файне місто Тернопіль» «Братів Гадюкіних». Трапилось це під час міжнародного музичного фестивалю «Файне місто».

А вже за два дні в місті можна було побачити найбільшу вогняну скульптуру «Глек – символ гончарства». Важив він понад 200 кілограмів.

Також ще декілька рекордів було встановлено на День міста, 28 серпня. Зокрема, йдеться про наймасовішу розсилку листівок з краєвидами Тернополя та індивідуальний рекорд Василя Шевчука – найбільша кількість віджимань на цвяхах.

Крім того, до книги тернопільських рекордів увійшли  наймасовіше виконання гімнів – України десятирічними дітьми, а ОУН-УПА «Зродились ми великої години» – хоровими колективами.

Здобула визнання і найдовша – 1,5-кілометрова – катальпова алея. Усього в парку «Топільче» висадили 169 цих дерев.

Попри те, що рекорди фіксує спеціальна комісія, охочі їх встановити не сплачують жодних реєстраційних внесків, як, скажімо, до «Книги рекордів України». Навесні «Книгу рекордів Тернополя»  планують репрезентувати в друкованому вигляді.

http://ternopoliany.te.ua


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.