Рекордний… Тернопіль!

Тернопільська «Книга рекордів» вже назбирала сім досягнень

«Книга рекордів Тернополя» була створена лише в липні минулого року. Станом на зараз там офіційно зафіксували сім рекордів.

Першим у книгу рекордів потрапив флеш-моб, організований 20 липня 2017-го року. Тоді понад 14 тисяч осіб одночасно заспівали неофіційний гімн міста – пісню «Файне місто Тернопіль» «Братів Гадюкіних». Трапилось це під час міжнародного музичного фестивалю «Файне місто».

А вже за два дні в місті можна було побачити найбільшу вогняну скульптуру «Глек – символ гончарства». Важив він понад 200 кілограмів.

Також ще декілька рекордів було встановлено на День міста, 28 серпня. Зокрема, йдеться про наймасовішу розсилку листівок з краєвидами Тернополя та індивідуальний рекорд Василя Шевчука – найбільша кількість віджимань на цвяхах.

Крім того, до книги тернопільських рекордів увійшли  наймасовіше виконання гімнів – України десятирічними дітьми, а ОУН-УПА «Зродились ми великої години» – хоровими колективами.

Здобула визнання і найдовша – 1,5-кілометрова – катальпова алея. Усього в парку «Топільче» висадили 169 цих дерев.

Попри те, що рекорди фіксує спеціальна комісія, охочі їх встановити не сплачують жодних реєстраційних внесків, як, скажімо, до «Книги рекордів України». Навесні «Книгу рекордів Тернополя»  планують репрезентувати в друкованому вигляді.

http://ternopoliany.te.ua


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...