На Маланку — в Ріо! Ріо-де… Горшова!

Кожного року увечері 13 січня… уся свідома громадськість Тернополя і не тільки сідає в маршрутки, автобуси та автівки і рушає у напрямку Горошови Борщівського району.

Ось уже добрий десяток років поспіль під Старий Новий рік маршрут “мисливців за враженнями” і просто любителів файної української забави незмінний: у Горошову, на Маланки! Це скромне село на Борщівщині (його громада ледь сягає двох тисяч) недарма порівнюють із відомим карнавальним центром світу, жартома називаючи “Ріо-де-Горошова”. Адже давню традицію “водити Маланку” — у ніч на Старий Новий рік перевдягатися і влаштовувати масові гуляння — горошівчани не облишили навіть “за совітів”, коли це заборонялося та каралося, а в останні десятиліття перетворили на феєричне неповторне дійство. Ледь не в кожній оселі всі — від хлопчиків і до статечних ґазд — перебираються у фантастичні маски та костюми і ходять від хати до хати. Такою “переберією” вони віншують господарів та відганяють і задурюють всіляких злих духів, відьом. Стiльки химер i витiвникiв в один час i в одному мiсцi ви не побачите більше ніде!

Не дивно, що, аби подивитися на Маланку а-ля Ріо, до Горошови з’їжджаються відвідувачі з усіх усюд — не лише Тернополя, а й сусідніх Львівської, Івано-Франківської областей і навіть Києва!

Цьогоріч «маланкувала» по повній не лише Горошова, а й село Устя Того ж таки Борщівського району. Воістину, фантазія мешканців сільських меж не знала! А щоб додати «родзинки» власному, і так оригінальному святу, останні кілька років горошівчани додали до нього ще й конкурс велетенських — у кілька метрів заввишки — фігур. Відтак із початком зими ледь не на кожному горошівському подвір’ї кипить запекла робота — майструють фігуру, яку триматимуть у таємниці аж до самого часу «ікс» — 13 січня. Цьогоріч «фігурою номер один» був чималенький символ Нового року-жовтий пес на кличку «Тузік». …

Гуляння у Горошовій тривають аж до ранку. Намаланкувавшись, у церкву йдуть цілими сім’ями. А після Служби, перед полуднем, у центрі села палять дідуха, прощаючись із «Маланкою» до наступного року.. .

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…