На Маланку — в Ріо! Ріо-де… Горшова!

Кожного року увечері 13 січня… уся свідома громадськість Тернополя і не тільки сідає в маршрутки, автобуси та автівки і рушає у напрямку Горошови Борщівського району.

Ось уже добрий десяток років поспіль під Старий Новий рік маршрут “мисливців за враженнями” і просто любителів файної української забави незмінний: у Горошову, на Маланки! Це скромне село на Борщівщині (його громада ледь сягає двох тисяч) недарма порівнюють із відомим карнавальним центром світу, жартома називаючи “Ріо-де-Горошова”. Адже давню традицію “водити Маланку” — у ніч на Старий Новий рік перевдягатися і влаштовувати масові гуляння — горошівчани не облишили навіть “за совітів”, коли це заборонялося та каралося, а в останні десятиліття перетворили на феєричне неповторне дійство. Ледь не в кожній оселі всі — від хлопчиків і до статечних ґазд — перебираються у фантастичні маски та костюми і ходять від хати до хати. Такою “переберією” вони віншують господарів та відганяють і задурюють всіляких злих духів, відьом. Стiльки химер i витiвникiв в один час i в одному мiсцi ви не побачите більше ніде!

Не дивно, що, аби подивитися на Маланку а-ля Ріо, до Горошови з’їжджаються відвідувачі з усіх усюд — не лише Тернополя, а й сусідніх Львівської, Івано-Франківської областей і навіть Києва!

Цьогоріч «маланкувала» по повній не лише Горошова, а й село Устя Того ж таки Борщівського району. Воістину, фантазія мешканців сільських меж не знала! А щоб додати «родзинки» власному, і так оригінальному святу, останні кілька років горошівчани додали до нього ще й конкурс велетенських — у кілька метрів заввишки — фігур. Відтак із початком зими ледь не на кожному горошівському подвір’ї кипить запекла робота — майструють фігуру, яку триматимуть у таємниці аж до самого часу «ікс» — 13 січня. Цьогоріч «фігурою номер один» був чималенький символ Нового року-жовтий пес на кличку «Тузік». …

Гуляння у Горошовій тривають аж до ранку. Намаланкувавшись, у церкву йдуть цілими сім’ями. А після Служби, перед полуднем, у центрі села палять дідуха, прощаючись із «Маланкою» до наступного року.. .

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.