На Маланку — в Ріо! Ріо-де… Горшова!

Кожного року увечері 13 січня… уся свідома громадськість Тернополя і не тільки сідає в маршрутки, автобуси та автівки і рушає у напрямку Горошови Борщівського району.

Ось уже добрий десяток років поспіль під Старий Новий рік маршрут “мисливців за враженнями” і просто любителів файної української забави незмінний: у Горошову, на Маланки! Це скромне село на Борщівщині (його громада ледь сягає двох тисяч) недарма порівнюють із відомим карнавальним центром світу, жартома називаючи “Ріо-де-Горошова”. Адже давню традицію “водити Маланку” — у ніч на Старий Новий рік перевдягатися і влаштовувати масові гуляння — горошівчани не облишили навіть “за совітів”, коли це заборонялося та каралося, а в останні десятиліття перетворили на феєричне неповторне дійство. Ледь не в кожній оселі всі — від хлопчиків і до статечних ґазд — перебираються у фантастичні маски та костюми і ходять від хати до хати. Такою “переберією” вони віншують господарів та відганяють і задурюють всіляких злих духів, відьом. Стiльки химер i витiвникiв в один час i в одному мiсцi ви не побачите більше ніде!

Не дивно, що, аби подивитися на Маланку а-ля Ріо, до Горошови з’їжджаються відвідувачі з усіх усюд — не лише Тернополя, а й сусідніх Львівської, Івано-Франківської областей і навіть Києва!

Цьогоріч «маланкувала» по повній не лише Горошова, а й село Устя Того ж таки Борщівського району. Воістину, фантазія мешканців сільських меж не знала! А щоб додати «родзинки» власному, і так оригінальному святу, останні кілька років горошівчани додали до нього ще й конкурс велетенських — у кілька метрів заввишки — фігур. Відтак із початком зими ледь не на кожному горошівському подвір’ї кипить запекла робота — майструють фігуру, яку триматимуть у таємниці аж до самого часу «ікс» — 13 січня. Цьогоріч «фігурою номер один» був чималенький символ Нового року-жовтий пес на кличку «Тузік». …

Гуляння у Горошовій тривають аж до ранку. Намаланкувавшись, у церкву йдуть цілими сім’ями. А після Служби, перед полуднем, у центрі села палять дідуха, прощаючись із «Маланкою» до наступного року.. .

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.