Анекдоти

Чоловiк після розлучення читає свій паспорт і думає: «У паспорті місця залишилося тiльки для трьох дружин. Треба розумно витратити».

* * *

Полiцiї вдалося встановити, що напис на дверях Пенсiйного фонду «Цой живий» зробив пенсiонер Дмитро Олексiйович Цой, бо йому вже три мiсяцi не приносили пенсiю.

* * *

Новини астрології. Як з’ясу­валося, за зірками можна визначити не тільки долю людини, а й її військове звання.

 * * *

 — Hу і як ваша часникова дієта?

— Скинув три кiлограми і всіх знайомих.

 * * *

 Розмовляють два приятелi:

— Слухай, порадь, як мені бути: одружитися з багатою літньою вдовою чи з молодою красивою дівчиною, без посагу, яку я люблю?

— Звичайно ж, iз молодою, адже це любов. До речі, а що це за вдова, де живе?

 * * *

 Ніколи не їжте останню котлету зі сковорiдки: однією котлетою не наїсися, а порожню сковорідку доведеться мити.

* * *

Відвідувач ресторану робить замовлення салату з омарів і зiзнається офіціантові, що ніколи не їв такого. Тому він і з’їв салат iз крабових паличок за ціною омарів

* * *

Розмова двох чоловiкiв:

— Чому ти одружився з жiнкою, старшою за тебе на 20 рокiв?

  — Ти ж знаєш, який я сором’язливий. A вoнa нe дaлa мені закiнчити фрaзy, коли я просив руку її доньки.

 * * *

 Жінка скаржиться подрузі:

— Ніяк не можу привчити чоловіка до порядку — щоразу він ховає гаманець у нове місце.

 * * *

 Приходить бабця в поліклініку:

— Мені до зубного лікаря.

Їй пояснили, що спочатку треба в оглядовий кабінет зайти.

Лiкар:

— Лягайте на крісло.

Дивиться бабцю по гінекології, а бабця запитує:

— Невже коріння зуба сягає так глибоко?

 


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.