У ЧЕРНІВЦЯХ КОЛИШНІЙ СТОЛЯР ВИРОСТИВ УНІКАЛЬНИЙ ТРОПІЧНИЙ САД З ЕКЗОТИЧНИМИ ФРУКТАМИ

У буковинській теплиці чернівчанин створив тропічний сад. У саду є такі різновиди цитрусових, які важко знайти навіть у супермаркетах.

Іван Галів виростив власну оранжерею з екзотичними фруктами. Ананаси, ківі, лимони та мандарини – що тут тільки не  росте.

Як йдеться у сюжеті ТСН, Іван викупив закинуту пилораму і на її місці почав зводити теплицю. Односельці  крутили пальцями біля скроні, а дружина лише дивувалась наполегливості чоловіка.

Понад два роки роботи – і нині у п’ятдесятиметровій теплиці – десятки тропічних культур. Чимало адаптованих під наші кліматичні умови.

Іван Галіп із дитинства мріяв про власні ананаси, банани та цитруси. У свою мрію Іван вклав роки важкої праці та десятки тисяч гривень. І от замість звичайних помідорів і огірків збирає екзотичний урожай.

Тут можна знайти плоди лимону сорту F2, виведеного вітчизняними агрономами. Їх вага може сягати півтора кілограми. Також є й такі різновиди цитрусових, які важко знайти і у супермаркетах.

У теплиці чоловік працює цілими днями, адже тропічні фрукти дуже примхливі. Вже навесні Іван планує продавати розсаду та плоди.  І вже має чимало замовлень з різних міст України.

https://tsn.ua


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.