У ЧЕРНІВЦЯХ КОЛИШНІЙ СТОЛЯР ВИРОСТИВ УНІКАЛЬНИЙ ТРОПІЧНИЙ САД З ЕКЗОТИЧНИМИ ФРУКТАМИ

У буковинській теплиці чернівчанин створив тропічний сад. У саду є такі різновиди цитрусових, які важко знайти навіть у супермаркетах.

Іван Галів виростив власну оранжерею з екзотичними фруктами. Ананаси, ківі, лимони та мандарини – що тут тільки не  росте.

Як йдеться у сюжеті ТСН, Іван викупив закинуту пилораму і на її місці почав зводити теплицю. Односельці  крутили пальцями біля скроні, а дружина лише дивувалась наполегливості чоловіка.

Понад два роки роботи – і нині у п’ятдесятиметровій теплиці – десятки тропічних культур. Чимало адаптованих під наші кліматичні умови.

Іван Галіп із дитинства мріяв про власні ананаси, банани та цитруси. У свою мрію Іван вклав роки важкої праці та десятки тисяч гривень. І от замість звичайних помідорів і огірків збирає екзотичний урожай.

Тут можна знайти плоди лимону сорту F2, виведеного вітчизняними агрономами. Їх вага може сягати півтора кілограми. Також є й такі різновиди цитрусових, які важко знайти і у супермаркетах.

У теплиці чоловік працює цілими днями, адже тропічні фрукти дуже примхливі. Вже навесні Іван планує продавати розсаду та плоди.  І вже має чимало замовлень з різних міст України.

https://tsn.ua


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.