Діти зі Сходу колядуватимуть на Тернопіллі

 6 січня до Тернополя  на час Різдвяних свят прибули діти з Лисичанська.

Захід відбувається з ініціативи ГО «Рада Мирних ініціатив» та за сприянням відділу управління у справах сім’ї та молоді Тернопільської ОДА.

Десять дітей у супроводі двох вчителів прибули до Тернополя з навчально-виховного комплексу «Гарант» м. Лисичанськ.

Одна з вчителів вже раніше була в Зарваниці на відпочинку, всі інші – вперше на Західній Україні. До акції долучились учні 27-ї, 10-ї шкіл та вчителі 2-ї школи. Багато з тих, хто приймає дітей – роблять це не вперше. Якщо беруть таку волонтерську ініціативу значить вбачають в цьому сенс, зміст і можливість подарувати добро, щоб діти побачили західну Україну. Ми повинні краще пізнати їх, а вони нас! – каже волонтер організації «Рада мирних ініціатив» Тетяна Курганнікова. – Діти повинні побачити культурні надбання Тернопільщини, щоб відчути родинне тепло. Це велике бажання поділитися радістю Різдва, бо їм багато довелось пережити. Хочеться щось добре для них зробити, відкрити світлу сторінку в їхньому житті – свято Різдва!

Захід проводитиметься до 11 січня. Метою акції є підтримка та розвиток співпраці із вчителями і волонтерами Східних регіонів України та реабілітація жителів прифронтової зони.

Організатори заходу дякують усім хто долучився до цієї акції: волонтерам, сім’ям, які прийняли дітей до себе на ночівлю, підприємцям та фірмам, що забезпечили туристичні поїздки та відвідування цікавих місць Тернопілля.

http://teren.in.ua/


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.