Діти зі Сходу колядуватимуть на Тернопіллі

 6 січня до Тернополя  на час Різдвяних свят прибули діти з Лисичанська.

Захід відбувається з ініціативи ГО «Рада Мирних ініціатив» та за сприянням відділу управління у справах сім’ї та молоді Тернопільської ОДА.

Десять дітей у супроводі двох вчителів прибули до Тернополя з навчально-виховного комплексу «Гарант» м. Лисичанськ.

Одна з вчителів вже раніше була в Зарваниці на відпочинку, всі інші – вперше на Західній Україні. До акції долучились учні 27-ї, 10-ї шкіл та вчителі 2-ї школи. Багато з тих, хто приймає дітей – роблять це не вперше. Якщо беруть таку волонтерську ініціативу значить вбачають в цьому сенс, зміст і можливість подарувати добро, щоб діти побачили західну Україну. Ми повинні краще пізнати їх, а вони нас! – каже волонтер організації «Рада мирних ініціатив» Тетяна Курганнікова. – Діти повинні побачити культурні надбання Тернопільщини, щоб відчути родинне тепло. Це велике бажання поділитися радістю Різдва, бо їм багато довелось пережити. Хочеться щось добре для них зробити, відкрити світлу сторінку в їхньому житті – свято Різдва!

Захід проводитиметься до 11 січня. Метою акції є підтримка та розвиток співпраці із вчителями і волонтерами Східних регіонів України та реабілітація жителів прифронтової зони.

Організатори заходу дякують усім хто долучився до цієї акції: волонтерам, сім’ям, які прийняли дітей до себе на ночівлю, підприємцям та фірмам, що забезпечили туристичні поїздки та відвідування цікавих місць Тернопілля.

http://teren.in.ua/


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.