Фільм з тернопільським актором – у десятці кращих в Італії

У ТОП-10 кращих італійських картин увійшов українсько-італійський фільм "Iзі" режисера Андреа Ман'яні. У стрічці знявся і наш земляк, тернополянин Володимир Кучма. Володимир  зіграв у фільмі невелику, але дуже колоритну роль буфетника.

«Ізі» отримав Ґран-прі 35-th Annecy Cinéma Italien – найбільшого фестивалю італійського кіно за межами Італії. Разом з нагородою, лауреати Ґран-прі фестивалю обов’язково потрапляють в широкий прокат у Франції.

Стрічка розповідає історію про 40-річного італійця-невдаху на ім'я Ісідоро, який переживає скрутні часи. Він має депресію, живе з мамою, а з кар'єрою гонщика «Формули-3» Ізі розпрощався через те, що одного разу заснув на перегонах. Його брат Філо доручає йому перевезти тіло загиблого українського заробітчанина-маляра Тараса на угорсько-український кордон. Однак на кордоні Ісідоро ніхто не зустрічає, і він вирішує самотужки шукати в Україні місце народження та майбутнього спочину українця.

“Проект однозначно цікавий, перш за все своїми масштабами. Адже «Ізі» буде в прокаті не лише в Україні, а й в Італії, Туреччині та навіть у Китаї, -зазначає Володимир Кучма. -  Хоча до зйомок у цій стрічці у мене уже був певний акторський досвід, проте  саме у кіно, та ще й у «повному метрі» я був вперше. Ми навіть якось жартували з Андреа  (італієць Андреа Маньяні —  режисер стрічки), що “Ізі” — це наш спільний дебют. Для нього як режисера та для мене як актора. Власне, сам режисер і  затвердив мене на мою роль. Він же, до речі,  і сценарист цього фільму, тож достеменно знав який типаж йому потрібен для того чи іншого персонажа. І все склалось …

Дуже цікаво було працювати та грати пліч-о-пліч з європейськими акторами,  було круто познайомитись у процесі з італійською кіношколою. Уся команда дуже позитивна, і це правильно. Переконаний, що саме в такій професійній дружній атмосфері твориться кіно, яке чогось варте…

Володимир навчався у Тернопільській обласній школі мистецтв, зізнається, що ще змалку любив імпровізувати на уроках театру, грав на скрипці… Півтора року провчився на акторському відділенні у Тернопільському педагогічному університеті, згодом  перебрався до Києва, вступивши до університету ім.  Карпенка-Карого.

— Щодо професії актора, — зазначає Володимир, — то мені дуже імпонує вислів мого першого творчого наставника, народного артиста України В’ячеслава Антоновича Хім’яка:  “Це професія десантника: парашут або розкриється, або ні.” Багато що залежить від випадку, бо, як казав ще один мій учитель  Микола Рушковський: “Мало потрапити в потрібну мить в потрібне місце, треба бути ще й готовому”. Тішуся, що у моєму випадку усі необхідні «складові» зійшлися докупи і нині ви бачите фільм з моєю участю…


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…