Фільм з тернопільським актором – у десятці кращих в Італії

У ТОП-10 кращих італійських картин увійшов українсько-італійський фільм "Iзі" режисера Андреа Ман'яні. У стрічці знявся і наш земляк, тернополянин Володимир Кучма. Володимир  зіграв у фільмі невелику, але дуже колоритну роль буфетника.

«Ізі» отримав Ґран-прі 35-th Annecy Cinéma Italien – найбільшого фестивалю італійського кіно за межами Італії. Разом з нагородою, лауреати Ґран-прі фестивалю обов’язково потрапляють в широкий прокат у Франції.

Стрічка розповідає історію про 40-річного італійця-невдаху на ім'я Ісідоро, який переживає скрутні часи. Він має депресію, живе з мамою, а з кар'єрою гонщика «Формули-3» Ізі розпрощався через те, що одного разу заснув на перегонах. Його брат Філо доручає йому перевезти тіло загиблого українського заробітчанина-маляра Тараса на угорсько-український кордон. Однак на кордоні Ісідоро ніхто не зустрічає, і він вирішує самотужки шукати в Україні місце народження та майбутнього спочину українця.

“Проект однозначно цікавий, перш за все своїми масштабами. Адже «Ізі» буде в прокаті не лише в Україні, а й в Італії, Туреччині та навіть у Китаї, -зазначає Володимир Кучма. -  Хоча до зйомок у цій стрічці у мене уже був певний акторський досвід, проте  саме у кіно, та ще й у «повному метрі» я був вперше. Ми навіть якось жартували з Андреа  (італієць Андреа Маньяні —  режисер стрічки), що “Ізі” — це наш спільний дебют. Для нього як режисера та для мене як актора. Власне, сам режисер і  затвердив мене на мою роль. Він же, до речі,  і сценарист цього фільму, тож достеменно знав який типаж йому потрібен для того чи іншого персонажа. І все склалось …

Дуже цікаво було працювати та грати пліч-о-пліч з європейськими акторами,  було круто познайомитись у процесі з італійською кіношколою. Уся команда дуже позитивна, і це правильно. Переконаний, що саме в такій професійній дружній атмосфері твориться кіно, яке чогось варте…

Володимир навчався у Тернопільській обласній школі мистецтв, зізнається, що ще змалку любив імпровізувати на уроках театру, грав на скрипці… Півтора року провчився на акторському відділенні у Тернопільському педагогічному університеті, згодом  перебрався до Києва, вступивши до університету ім.  Карпенка-Карого.

— Щодо професії актора, — зазначає Володимир, — то мені дуже імпонує вислів мого першого творчого наставника, народного артиста України В’ячеслава Антоновича Хім’яка:  “Це професія десантника: парашут або розкриється, або ні.” Багато що залежить від випадку, бо, як казав ще один мій учитель  Микола Рушковський: “Мало потрапити в потрібну мить в потрібне місце, треба бути ще й готовому”. Тішуся, що у моєму випадку усі необхідні «складові» зійшлися докупи і нині ви бачите фільм з моєю участю…


Повернутися
08.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.