ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Цими днями ви збираєтеся за святковим столом у колі рідних та близьких. Посеред мороку холодної ночі вже сходить ясна Зоря. Її сяйво запалює серця, наче різдвяні свічечки, – полум’ям Віри й Надії. Радісна звістка дзвенить колядою по всій Україні.   Різдво приходить, як і вічність тому, на землю наших батьків і дідів… Вони густо полили цю землю своєю кров'ю, аби відстояти право українців на свободу і Незалежність. І наше "Героям – слава!" лунає нині на їхню честь.

І коли чуєш колядки, котрі дзвенять дитячими голосами,  буває, на очі навертаються сльози.   За молодими хлопцями, з котрими ніколи не станеться Різдвяного дива, за їхніми ненародженими синами й доньками, котрі не успадкують їх відчайдушного патріотизму... За тими, хто невпинно молиться за рідних на фронті. За всю нашу героїчну й печальну історію, за усі палкі небайдужі серця... Але... Христос Рождається, а значить, жевріє надія, що переможуть любов та мудрість,  є привід для радощів і є віра у краще.

Бо як інакше, якщо на землю зійшла така новина? І кожне українське серце в цей час тихенько наспівує : "Радуйся, ой, радуйся земле, Син Божий народився!" Христос Народився! Славімо Його!


Повернутися
07.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.