ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО
Цими днями ви збираєтеся за святковим столом у колі рідних та близьких. Посеред мороку холодної ночі вже сходить ясна Зоря. Її сяйво запалює серця, наче різдвяні свічечки, – полум’ям Віри й Надії. Радісна звістка дзвенить колядою по всій Україні. Різдво приходить, як і вічність тому, на землю наших батьків і дідів… Вони густо полили цю землю своєю кров'ю, аби відстояти право українців на свободу і Незалежність. І наше "Героям – слава!" лунає нині на їхню честь.
І коли чуєш колядки, котрі дзвенять дитячими голосами, буває, на очі навертаються сльози. За молодими хлопцями, з котрими ніколи не станеться Різдвяного дива, за їхніми ненародженими синами й доньками, котрі не успадкують їх відчайдушного патріотизму... За тими, хто невпинно молиться за рідних на фронті. За всю нашу героїчну й печальну історію, за усі палкі небайдужі серця... Але... Христос Рождається, а значить, жевріє надія, що переможуть любов та мудрість, є привід для радощів і є віра у краще.
Бо як інакше, якщо на землю зійшла така новина? І кожне українське серце в цей час тихенько наспівує : "Радуйся, ой, радуйся земле, Син Божий народився!" Христос Народився! Славімо Його!
← Повернутися
