ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Шановні тернополяни! Минув ще один рік. І ми вкотре підбиваємо підсумки. Така вже людська природа – калькулювати здобуте та втрачене, аби у підсумку віднайти-таки правильний епітет для року, що минає… Був він «важким» чи «обнадіюючим»? «Переломним» чи «прохідним»?

День за днем наша давня країна неначе народжувалася заново. Історія запікалася кров’ю Героїв, але ми вистояли. Тому не забуваймо згадати у ці дні про тих, то тримає над нами Небо, і тих, хто зараз не за теплим святковим столом, а в холодному зимовому окопі. Не з келихом в руці, а з автоматом напоготові.

Ми почали створення нової країни, де кожен громадянин може сказати: " Я українець і цим пишаюсь".

Ми перестаємо бути байдужими. Ми навчилися віддавати шану минулому, щоб йти вперед. Ми вчимося жити майбутнім. І як ніколи сильно відчуваємо плече одне одного.

Ми довели, що ми готові боротися за краще. Найважливіше – ми довели собі, що ці зміни незворотні. Досягнення держави починаються з нас.

Нам треба думати про життя і діяти задля життя. Нам дуже багато чого належить змінити. І найперші зміни полягають у нас самих.


Повернутися
31.12.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...