ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Шановні тернополяни! Минув ще один рік. І ми вкотре підбиваємо підсумки. Така вже людська природа – калькулювати здобуте та втрачене, аби у підсумку віднайти-таки правильний епітет для року, що минає… Був він «важким» чи «обнадіюючим»? «Переломним» чи «прохідним»?

День за днем наша давня країна неначе народжувалася заново. Історія запікалася кров’ю Героїв, але ми вистояли. Тому не забуваймо згадати у ці дні про тих, то тримає над нами Небо, і тих, хто зараз не за теплим святковим столом, а в холодному зимовому окопі. Не з келихом в руці, а з автоматом напоготові.

Ми почали створення нової країни, де кожен громадянин може сказати: " Я українець і цим пишаюсь".

Ми перестаємо бути байдужими. Ми навчилися віддавати шану минулому, щоб йти вперед. Ми вчимося жити майбутнім. І як ніколи сильно відчуваємо плече одне одного.

Ми довели, що ми готові боротися за краще. Найважливіше – ми довели собі, що ці зміни незворотні. Досягнення держави починаються з нас.

Нам треба думати про життя і діяти задля життя. Нам дуже багато чого належить змінити. І найперші зміни полягають у нас самих.


Повернутися
31.12.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.